yandex rtb 1
ГоловнаЗворотній зв'язок
yande share
Главная->Віра та релігія->Содержание->1. БОГОСЛІВ'Я ОРІГЕНА: ДОСЯГНЕННЯ І ПОМИЛКИ

Святоотецьке Богослівья IV століття

1. БОГОСЛІВ'Я ОРІГЕНА: ДОСЯГНЕННЯ І ПОМИЛКИ

 

Оріген (185-254 р.) був другим після Климента видатним представником Александрійської школи. Учень родоначальника неоплатонізма Амонія Саккаса, що був вчителем Плотіна, Оріген став великим християнським філософом, першим систематизатором християнської догматики, яку він викладав в категоріях еллінського любомудрія.

Творіння Орігена, що користуються в християнському світі заслуженою пошаною, стали відправними пунктами для багатьох подальших учень, як єретичних, так і православних. Четверте століття лише додало популярності александрійському вчителеві, коли багато християнських мислителів (і серед них, в першу чергу, кападокійці, авва Євагрій, Дідім Сліпий з учнями – Руфіном і блаженним Ієронімом, і навіть свт. Іоан Златоуст) надихалися ним і посилалися на його творіння. Проте вплив його учення поступово ставав негативним, його власні помилкові богословські думки у деяких його послідовників єволюціонували в специфічну єресь “оригенізма”. І тому він був посмертно засуджений як єретик на помісному Константинопольському соборі 543 року за Юстініана, що  потім, через десять років було підтверджено V Вселенським собором. Втім і в подальший час авторитет Орігена серед християнських мислителів не був повністю знищений, а, навпаки, час від часу інтерес до нього спалахував з попередньою силою.

Тут доречно буде коротко розглянути лише тріадологічне учення Орігена, використовуючи фундаментальну працю проф. А. Спасського [5]

За Орігеном, Бог неосягнений і непояснений, невидимий і безтілесний. Він простий і не допускає в Собі жодної складеності, не містить нічого більшого або меншого, і є простою єдністю. Він Сущий, ні від кого не походить, нікому не зобов'язаний своїм буттям. Внаслідок цього Він вічний і незмінний. Він є початок всього, світло і благо, джерело самого блага. Він вище всього мисленого: мудрість, істина, світло і життя  - від Нього, і тому Він вищий за все це.

На відміну від Єдиного Плотіна, позбавленого думки, руху і енергії, Бог Орігена є розумом, самоусвідомлюючою Особою. Як розум, Він може рухатися і діяти. Він має повне і досконале знання і про Себе, і про Сина і про все. Оскільки Бог, за Орігеном, є Особою мислячою і самоусвідомлюючою, то Він самообмежений за всемогутністю і всезнанням. Бог не безмежний, як учив Платон. Навпаки, все безмежне містить в собі елемент невизначеності і тому непізнаване. Тому Бог, будьучи безмежним за своїм існуванням  і силою, не міг би пізнавати Самого Себе; справи Бога, якби вони були безмежні, також залишалися би поза межами Його знання. Це була помилка Орігена, що не прижилася в святоотецькому богослів'ї, тоді як споріднене неоплатонізму переконання Орігена на неосягненність і неописуаність Бога було сприйняте і розвинене в творіннях наступних отців і вчителів Церкви.

Важливим пунктом догматичної системи Орігена є вчення про народження Сина від Отця. Якщо Бог повинен мати Сина, внаслідок  Своєї незмінності і у сфері діяльності, і у сфері думки Він повинен мати Сина від вічності. Отець народжує Сина завжди, а не так, що народив його і перестав народжувати. Як акт постійний і вічний це народження не має жодного початку. Це переконання щодо народження Сина від Отця є безперечним вкладом Орігена в скарбницю святоотецького богослів'я; воно вносить істотні виправлення до колишнього церковного вчення, виключаючи всяку відмінність між “Словом внутрішнім” і “Словом зовнішнім” (виголошеним), що лежало в основі богослів'я Іустина Філософа і інших апологетів. Адже якщо Отець завжди і без жодного часового проміжку народжує Сина, то не залишається жодного місця для того моменту, коли б Логос перебував в прихованому стані.А відмінність є між “Словом внутрішнім” і “Словом зовнішнім”, запозичена апологетами із стоїчної філософії, означала б, за Орігеном, порушення принципу незмінності Божої.

Втім, вічне і стале народження Сина від Отця мотивується у Орігена не лише засадою незмінності Божої. Більш того, цей принцип служить у александрійського мислителя обгрунтуванням і вічності творіння світу Богом – учення вочевидь неправославного. Вічне народження Сина від Отця пояснюється в Орігена ще і тим, що Син тісно і внутрішньо пов'язаний із сутністю Отця. Проте не народження Сина із сутності Отця має на увазі Оріген; більш того, він таке народження рішуче відкидає, вважаючи уявлення про нього грубо-антропоморфним, тілесним, негідним Бога як вищої духовної істоти. За Орігеном, Син народжується від Отця, як воля або хотіння з думки Отчої. “Син народжений з самої думки Отця, як хотіння від думки. Бо неподільна природа ненародженого Отця, і не можна думати, що Він народився через зменшення або розділення сутності Отця” [5]. І у іншому місці: “Отже, радше, як хотіння походить від думки, але не відсікає від неї жодної частини і саме не відділяється від неї, так і якимось подібним цьому образу слід уявляти і народження Сина від Отця” [5]. Не обмежуючись цим порівнянням, Оріген проводить й інші аналогії: випаровування, сила Божа, що має власну іпостась, – від сили Божої (як енергія від сутності у Плотіна); сяяння від вічного світла; образ іпостасі Божої; Слово і Премудрість Божа.

Таким чином, Син є сама Премудрість, саме Слово, сама дійсно існуюча істина, саме життя. Але не можна сказати, аби Сам Бог-Отець був премудрість, істина і життя: Він вище за них як їхнє джерело, в Ньому всі ці властивості існують як би в прихованому стані, потенційно; у Синові ж вони виявляються актуально, як наявний факт, будучи з Ним тотожним. Син, таким чином, є вся повнота Божества Отця, реально здійснена.

Ця повнота, актуалізована в Синові, спричиняє за собою деяку множинність якостей в останньому. Бог є проста монада. Син же “заради багато чого стає багато чим” [5]. Він є безліч Благ, уявна краса його всіляка. Син є посередник між трансцендентним Богом і множинним світом; ознака множинності наближає Його до світу і робить доступнішим  до пізнання скінченним істотам. Отець єдиний і простий, Син же “ідея ідей і сутність сутностей ”, початок всякого створіння[5]. Син – початок доріг Божих, тому що містить в Собі Самому початки, форми і види всього створіння.

Бог-Отець в системі Орігена, незважаючи на всю абстрагованість, усвідомлююча Себе особа, іпостась. Самостійними особами-іпостасями є також Бог-Син і Бог-Дух Святий. Таким чином, безперечною заслугою Орігена було те, що він увів у богословський ужиток вираз “три іпостасі”. Втім він часто не розрізняє терміни “ сутність ” і “іпостась”, вони замінюють один одного.

Лише Трійця – Отець, Син і Святий Дух є джерелами всякої святості, благість властива лише Їй субстанційно і лише Їй властиво жити без матеріальної субстанції і без всякої домішки тлінності. Всі три іпостасі належать до сфери Божества, але ця приналежність не робить їх ані єдиносутніми, ані рівними між собою. Один Отець ненароджений і безпочатковий; Син і Дух позбавлені первинних властивостей Отця, Його сутність не передається Їм як величинам похідним. Отець є єдиний Сущий і єдиний Бог в справжньому сенсі слова. Якщо Син є Премудрість, Отець  є і Отець Премудрості, і тому прекрасніше і вище, ніж Премудрість; якщо Син – світло, то Отець є незбагненне світло, а Син – лише слабке сяяння Його [5]. Син безмірно перевершує всіх навіть вищих створених духів, але Він ні в чому незрівняний з Отцем, і через це  і за самою сутністю незрівняний, тому що Отець і за сутністю  вище за Сина, хоча Божество останнього не береться в Орігена під сумнів. Один Отець благий просто і незмінно; Син же є лише деяке сяяння і образ благості. Отець пізнає Себе більше і краще, ніж Син –Отця. Отець є цілісна істина, Син же, як образ його, не є істина в строгому сенсі. Той самий субординаціонізм поширюється в Орігена і на Св. Духа. Все сталося через Сина, а тому і Дух стався через Логос. Тому Дух знаходиться в такому відношенні до Сина, в якому Син стоїть до Отця. Якщо Син отримує Своє буття, як їжу, від Отця, то і Дух потребує Сина не лише для свого існування, але і для того, щоб бути мудрим, розумним і тому подібне При цьому субординаційна відмінність трьох іпостасей визначає відмінність трьох сфер, якими вони управляють. Бог-Отець, що містить все, впливає на кожну істоту, передаючи кожному буття від Свого власного буття, бо Він  Сущий. Менше Отця –Син, діяльність якого поширюється лише на розумних істот, бо Він – другий від Отця. Ще менше Дух Святий, що впливає лише на святих. Тому сила Отця більша за силу Сина і Св. Духа, а сила Сина більше сили Св. Духа, хоча сила останнього і набагато вища, ніж сила інших святих. Така субординаціоністська помилка Орігена, в чомусь відкриває дорогу прийдешньому аріанству.

І ще одну, христологічну помилку александрійського мислителя тут доречно згадати. Християнський платонік Оріген учив про передіснування розумних створених душ, які за своєю свободною волею согрішили і, втративши свою духовну природу, впали у матеріальні тіла. Так виник створений видимий світ, і це “творіння” відбувається – на відміну від основного позачасового вічного творіння – в часі. Але звідси випливає логічний висновок про те, що предіснує створена душа Ісуса Христа – єдина безгрішна душа, якій не наскучило споглядання Бога. Ця душа перебуває у вічному нерозривному поєднанні з божественним Логосом, будучи Його створеним носієм. Сполучений з людською душею Христа, Син Божий у призначений час утілюється на землі (безпосереднє втілення і очоловічення Божества у системі Орігена немислиме). Звідси роль Христа у спасінні не спокутна, а педагогічна. Він, не порушуючи свободи створіння, повинен шляхом напугування і сугестії привести занепалий світ до загального відновлення (апокатастасис) первозданної єдності з абсолютним Благом, до повернення до початкового споглядання божественної сутності. Таке вчення про Христа слід визнати в суті помилковим, елементи його також стали насінням христологічної єресі майбутніх століть [3].

 

 

6