ГоловнаЗворотній зв'язок
Главная->Різні конспекти лекцій->Содержание->7 Техніко-економічне обґрунтування варіанта технологічного процесу

Технологія машинобудування

7 Техніко-економічне обґрунтування варіанта технологічного процесу

 

7.1 Значення, завдання і основні поняття економічного аналізу в технологічному проектуванні [3]

 

Велика різноманітність технологічних методів, високий рівень технічної озброєності та значна кількість усіляких засобів технологічного оснащення ставлять перед технологом комплекс досить складних завдань, пов'язаних із вибором серед численних альтернативних варіантів технології більш раціонального стосовно конкретних умов виробництва.

Серед великої кількості критеріїв оцінювання оптимальності варіантів технології на перший план висуваються економічні критерії. У зв'язку з переходом України до ринкової економіки їх роль неухильно зростає. У нових умовах господарювання підвищується відповідальність колективів підприємств за економічні результати їх діяльності, що підносить на якісно новий рівень вимоги до економічної обґрунтованості будь-якого інженерного рішення. Важливу роль у вирішенні цих питань повинні відігравати технологічні служби машинобудівних підприємств.

У професійній діяльності інженера-технолога найважливішими завданнями економічного плану є: оцінювання витрат, пов'язаних з реалізацією запроектованої технології; порівняльний економічний аналіз варіантів технології; визначення оптимальних галузей використання різних варіантів технології, обладнання, оснащення.

Усі ці специфічні економічні завдання потребують глибокого знання особливостей технології і конкретних умов їх реалізації, що не завжди підвладно спеціалістам економічних служб. Досвід показує, що більшими можливостями тут наділені технічні спеціалісти. Тому оволодіння методами економічного аналізу — обов'язковий етап підготовки інженера-технолога.

Проведення економічного аналізу тісно пов'язане з поняттями тривалості життєвого циклу технології та технологічної собівартості.

Тривалість життєвого циклу технології Тж.ц — це період часу, протягом якого здійснюється чи передбачається випуск продукції за незмінною технологією. Він визначає нормативи списання на собівартість продукції, що випускається, всіх витрат, пов'язаних із реалізацією запроектованої технології, а також граничні значення строків окупності одноразових витрат, пов'язаних із реалізацією даної технології.

Технологічна собівартість процесу (операції, комплексу операцій) чи виробу (деталі, складальної одиниці) — це сума витрат виготовлювача (цеху, дільниці), безпосередньо пов'язаних із реалізацією технології.

Методи розрахунку технологічної собівартості істотно відрізняються від методів розрахунку собівартості виробів, що застосовуються у практиці економічних служб (за економічними елементами витрат або за калькуляційними статтями витрат).

При розрахунку технологічної собівартості прагнуть прямим методом урахувати якомога ширше коло витрат, пов'язаних із реалізацією певного процесу. Переваги даного методу найбільшою мірою виявляються при аналізі можливих варіантів технології з метою вибору оптимального, при розрахунку ефективності поліпшеного варіанта технології порівняно з базовим, тобто коли стоїть завдання якомога точніше оцінити, наскільки і за рахунок чого варіанти відрізняються за витратами. Іншими словами, розрахунок технологічної собівартості є специфічним інструментом економічного аналізу технологічних процесів.

 

7.2. Методика визначення технологічної собівартості виробів та технологічних процесів їх виготовлення

 

Технологічну собівартість деталі СТ..Д , грн, у загальному випадку визначають за формулою

                       ,                                      (7.1)

де Мо – витрати на матеріал деталі; ∑СТ.О - технологічна собівартість виконання усіх операцій виготовлення деталі.

У свою чергу, технологічна собівартість виконання технологічної операції СТ.О (грн) включає такі складові:

 

    (7.2)

де МД.Т - вартість допоміжних матеріалів для технологічних цілей;

ПТ — вартість технологічного палива; ЕТ — вартість технологічної енергії;

Зо.р - оплата праці основних виробничих робітників (з відрахуваннями); ЗД.Р - оплата праці (з відрахуваннями) інших категорій робітників (ІТР, допоміжних тощо), які безпосередньо забезпечують даний технологічний процес; ВТ.О - вартість утримання та експлуатації технологічного обладнання; ВД.О - вартість утримання та експлуатації допоміжного обладнання, яке безпосередньо забезпечує даний процес; ВПР - витрати на утримання та експлуатацію пристроїв; ВРІЗ - витрати на різальний інструмент; ВВИМ - витрати на вимірювальний інструмент і пристрої; ВПП- - витрати на підготовку програм для верстатів із ЧПК; ВПЛ - витрати на утримання та експлуатацію виробничої площі.

Технологічна собівартість повністю складеного виробу ССВ включає такі витрати [3]:

 

            (7.3)

 

де СТ.Д — технологічна собівартість деталей за всією їх номенклатурою, що складає виріб; СТ.О.С— технологічна собівартість операцій складання виробу; СТ.О.В — технологічна собівартість комплексу операцій із випробувань та обкатки виробу; СТ.О.П — технологічна собівартість комплексу пакувальних операцій.

Формули для визначення числових значень кожної складової технологічної собівартості наведені у великій кількості довідників, методичних матеріалах та монографіях як технологічного, так і економічного напрямку [1,2,3,11,32].

 

7.3 Методика порівняльного техніко-економічного аналізу варіантів технології

 

Порівняльний техніко-економічний аналіз варіантів технологічної операції (комплексу операцій, обробки деталі в цілому) дозволяє дати найбільш обґрунтовану відповідь на питання, яке з них є оптимальним для конкретних техніко-економічних умов.

Найкращим буде варіант, що забезпечує найменші технологічні витрати,

                 ,                                            (7.4)    де  - річна технологічна собівартість за i-м варіантом, грн;

Ен — нормативний коефіцієнт ефективності капітальних вкладень (інвестицій у проектні рішення); Кi — капітальні вкладення за цим варіантом, грн.

Нормативний коефіцієнт ефективності капітальних вкладень Ен відображає мінімально допустимий прибуток на 1 грн додаткових капітальних вкладень, що, у свою чергу, визначає нормативний (максимально допустимий) строк їх повернення за рахунок ними зумовленого додаткового прибутку (Тн=1/ЕН).

Коефіцієнт Ен визначається масштабом і характером проектних рішень, які розглядаються (0,12-0,3), що відповідає окупності від 8 до 3 років відповідно.

Річна технологічна собівартість, грн:

                             ,                                            (7.5)

 

де СТ — технологічна собівартість виконання операції, грн;

Nр - річний обсяг випуску виробів.

Методика може бути використаною і для оцінювання нового варіанта технології у порівнянні з існуючим, базовим варіантом.

Річну економію, грн, при порівнянні i -го та j - го варіантів технологій (один із яких може бути базовим) розраховують за формулою

 

                 ,                                     (7.6)

 

де СТi. і СТj. - технологічна собівартість відповідно i -го та j -го варіантів технологій виконання операції, грн. Причому СТi > СТj.

Очікуваний річний економічний ефект (Ер) від упровадження нового варіанта технології,грн, визначають за такою формулою (з урахуванням інвестицій):

 

            ,                                          (7.7)

 

де КДОД — додаткові  капітальні  вкладення, пов'язані з реалізацією проектного варіанта (включаючи збитки від ліквідації базового варіанта).

Термін окупності інвестицій (додаткових капітальних вкладень), років, визначають за формулою

 

                                   .                                                (7.8)

 

Позитивна оцінка щодо впровадження нового технічного рішення дається при виконанні умови:

 

                             Ток  ≤ Тж.ц .                                                  (7.9)

 

 

68