yandex rtb 1
ГоловнаЗворотній зв'язок
yande share
Главная->Гроші і кредит.Менеджмент->Содержание->3.1. Сутність управлінського обліку: предмет, метод, функції, принципи, концепції

Управління финансовою санацією підприємств

Загальним для цих підходів є калькулювання неповної («урізаної») собівартості. За неповною собівартістю оцінюються незавершене виробництво та готова продукція у балансі, постійні витрати списуються на рахунок прибутків (збитків)[88].

Основним показником системи «директ-кост» є маржинальний дохід. За цим показником визначають: поріг рентабельності виробництва, ціну беззбиткової реалізації продукції, асортиментну політику підприємства тощо. Маржинальний дохід покладений в основу управлінських рішень, пов’язаних із: скороченням виробництва (продукції); вибором альтернатив, що можуть виникнути під час обговорення зниження ціни, проведення спеціальних рекламних кампаній, використання премій, які стимулюють обсяг реалізації; вибором матеріалів чи устаткування, які забезпечують максимальний прибуток; вибором продукції, що дає найбільший маржинальний дохід; рішенням про асортиментну політику, а також про закриття чи оголошення банкрутства у випадку збиткової діяльності.

Прихильники цього підходу стверджують, що розрахунок собівартості на цій основі дозволяє менеджерам краще зрозуміти взаємозв’язок «витрати – обсяг – ціна – прибуток». Однак при аналізі «прибуток – витрати – обсяг» потрібно враховувати, що не завжди дотримуються умов, які були прийняті, як тільки змінюються умови,  то можуть змінитися беззбитковий обсяг реалізації та плановий прибуток.

Основна перевага методу «директ-кост» – це розподіл витрат на постійні та змінні. Це дозволяє вирішувати такі найважливіші завдання управління витратами:

- визначення нижньої межі ціни продукції чи замовлення;

 

-        порівняльний аналіз прибутковості різних видів продукції;

-        визначення оптимальної програми випуску та реалізації продукції;

-        вибір між власним виробництвом продукції чи послуг та їх замовленням;

-        вибір оптимальної з економічної точки зору технології виробництва;

-        визначення беззбиткового обсягу і запасу міцності підприємства тощо.

 

 

 

 

Приклади 2.3.1, 2.3.2

Рішення на основі маржинального доходу

 

 

Приклад 2.3.1

Рішення про  додаткове замовлення

 

 Підприємство виробляє  продукцію «А» і продає її оптом за ціною 35 грн за одиницю. При цьому постійні витрати становлять 7,9 грн, а  змінні – 21 грн. Повна собівартість одного виду продукції дорівнює 28,9 грн. Таким чином, прибуток становить 6,1 грн за одиницю.

Виробнича потужність підприємства – 1 500 одиниць продукції «А» за 1 місяць. Фактичний обсяг виробництва – 1 000 одиниць за 1 місяць, тобто виробничі потужності завантажені не повністю, і є резерви для подальшого нарощування обсягів виробництва. Підприємство не може збільшувати обсяг виробництва через труднощі зі збутом.

Підприємство одержує пропозицію підписати контракт на виробництво додаткової партії продукції «А» у кількості 100 одиниць за ціною 27 грн. Керівництво підприємства вирішує, прийняти чи відхилити отриману пропозицію.

 

Розв’язання

 

На перший погляд, підприємство повинне відмовитися від пропозиції, адже ціна контракту (27 грн) нижче повної собівартості продукції (28,9 грн). Але не можна  займати таку позицію без економічного обґрунтування.

У зв'язку з тим, що мова йде про додаткове замовлення, усі постійні непрямі витрати вже закладені в собівартість і беруть участь у калькуляції фактичного обсягу виробництва (1 000 од.) продукції «А». З огляду на те, що постійні витрати не змінюються при змінах обсягів виробництва, підписання контракту не приведе до їх збільшення.

 

137