Передумови і форми функціонування внутрішнього економічного механізму - Внутрішній економічний механізм підприємства - Конспект лекций
ГоловнаЗворотній зв'язок
Главная->Економіка->Содержание->Передумови і форми функціонування внутрішнього економічного механізму

Внутрішній економічний механізм підприємства

Передумови і форми функціонування внутрішнього економічного механізму

 

Для забезпечення ефективної організації внутрішньовиробничих економічних відношень на підприємстві повинні бути створені відповідні умови. До них відносять: майнову відособленість; відносну економічну самостійність; прогресивну нормативну базу; систему обліку руху матеріальних цінностей, витрат і продукції; раціональну систему оцінки і матеріального стимулювання діяльності; економічну відповідальність за кінцевий результат праці.

Майнова відособленість виробничих підрозділів підприємства – це закріплення за ними частини виробничих фондів, яка надається підрозділу в оперативне управління.

Відносна економічна самостійність виробничих підрозділів забезпечується скороченням планових показників і використанням у виробничих підрозділах елементів ринкової економіки. На підприємстві вводиться механізм формування внутрішніх планово-розрахункових цін на продукцію, роботи та послуги для виконання взаєморозрахунків між підрозділами підприємства. Економічна самостійність посилює такі принципи: порівняння витрат з результатами діяльності, економічну зацікавленість і матеріальну відповідальність.

Прогресивна нормативна база є основою планування, регулювання та контролю діяльності структурних підрозділів, порівняння виробничих витрат з результатами, розмежування відповідальності за результати діяльності між підрозділами і об’єктивної оцінки і стимулювання діяльності персоналу.

Система обліку руху матеріальних цінностей, витрат і продукції дає можливість отримувати інформацію про стан і результати роботи підприємства та його підрозділів; відображає надходження, внутрішньовиробниче переміщення, використання і реалізацію матеріальних ресурсів та дає можливість визначити оптимум їх використання.

Раціональна система оцінки і матеріального стимулювання діяльності на внутрішньозаводському рівні базується на принципах повної або часткової самоокупності і часткового самофінансування структурних підрозділів підприємства і на економічній зацікавленості трудових колективів в максимальному підвищенні кінцевих результатів праці як свого підрозділу, так і підприємства в цілому. Вона дає можливість ефективно використовувати трудовий потенціал підприємства.

Економічна відповідальність за кінцеві результати праці базується на виконанні планових завдань та договірних обов’язків, що сприяє досягненню оптимального співвідношення між отриманими результатами і витратами.

Однією з основних передумов функціонування економічного механізму повинне бути створення внутрішньозаводської інфраструктури шляхом формування різних суб’єктів економічних відносин усередені підприємства. До них належать такі структурні підрозділи, які створюються на основі основного, допоміжного і обслуговуючого виробництв:

- керування ремонтним обслуговуванням підприємства (головуючий – головний механік);

- керування технічним розвитком (головуючий – технічний директор);

- керування матеріально-технічним постачанням і збутом (головуючий – комерційний директор);

- соціальне і кадрове управління.

Внутрішній економічний механізм має різні форми функціонування. Вони відрізняються рівнем свободи підрозділів, формами їх зв’язків і показниками ефективності діяльності. Існують такі економічні форми функціонування підрозділів:

-   підрозділи – центри витрат;

-   підрозділи – центри прибутку, які поділяються на:

а) підрозділи, які формують обліковий умовний прибуток;

б) підрозділи – центри реального прибутку.

До форм суспільної організації виробництва належать концентрація, комбінування, спеціалізація і кооперація, а також раціональне розміщення виробництва. В умовах ринку розвиток цих форм має стихійний характер. Великі спеціалізовані підприємства, комбінати мають свої переваги і недоліки в порівнянні з малим бізнесом.

Абсолютна концентрація – це укрупнення виробництва (або зростання самого підприємства, або об’єднання   малих підприємств).

Економічна (відносна) концентрація - це зростання питомої ваги великих підприємств у загальному обсязі виробництва.

Концентрація виробництва має три основних форми:

1) концентрація спеціалізованого виробництва, а саме концентрація виробництва конструктивно і технологічно однорідної продукції на спеціалізованих підприємствах;

2) концентрація комбінованих виробництв – комбінування різнорідних виробництв однієї або кількох галузей промисловості;

3) збільшення розмірів універсальних підприємств.

Основні переваги концентрації виробництва:

1.                       можливість впровадження нового прогресивного устаткування;

2.                       раціональна організація праці;

3.                       більш економічне використання матеріалів і палива;

4.                       можливість створення потужних науково-дослідних підрозділів.

Недоліки концентрації:

1.                       погіршення управління виробництвом;

2.                       значні терміни будівництва освоєння потужностей;

3.                       зростання транспортних витрат;

4.                       стратегічний недолік (вихід зі строю великих підприємств може призвести до припинення випуску продукції).

Основними показниками рівня концентрації у промисловості є розміри підприємства, які визначаються: чисельністю робітників, річним випуском продукції, середньорічною вартістю основних фондів, використанням електроенергії за рік; питомою вагою великих підприємств у загальному випуску продукції всієї галузі.

Критерієм оптимізації розміру підприємства є мінімум суспільних витрат, які визначаються:

 

   Пі = Сі + Ті + Ен*Кі → min, грн,                 (2.1)

 

де Пі – зведені витрати при і-му варіанті розміру підприємства, грн;

     Сі – собівартість одиниці продукції при і-му варіанті, грн;

      Ті – транспортні витрати на одиницю продукції при і-му варіанті, грн;

      Кі – питома вага капіталовкладень при і-му варіанті, грн.

Комбінування – це поєднання в одному підприємстві різногалузевих виробництв, пов’язаних між собою в технічному, економічному і організаційному відношеннях.

Характерними ознаками комбінатів є:

-   об’єднання різнорідних виробництв;

-   пропорційність між ними;

-   техніко-економічна і виробнича єдність виробництв;

-   єдине енергетичне господарство, спільні допоміжні і обслуговуючі виробництва.

Існує три форми основного комбінування:

1) комбінування на основі поєднання послідовних стадій переробки початкової сировини, переробки сировини;

2) комбінування на основі використання відходів виробництва;

3) комбінування на основі комплексної переробки сировини.

Рівень комбінування характеризують кількома показниками:

-   питомою вагою товарної продукції комбінатів у загальному обсязі продукції галузі, промисловості;

-   питомою вагою сировини, напівфабрикатів, які необхідно переробляти на місці їх отримання в загальній кількості, тієї ж сировини і напівфабрикатів, які виготовляються на комбінаті;

-   кількість та вартість продуктів, які отримують на комбінатах з первинної сировини;

-   чисельність робітників, зайнятих на комбінованих виробництвах.

Ефективність процесу комбінування визначається такими факторами:

-   більш інтенсивним використанням засобів праці;

-   раціональним використанням предметів праці і самої живої праці;

-   зниженням потреби в оборотних засобах;

-   виникненням соціального ефекту в результаті запобігання забрудненню навколишнього середовища.

Основними передумовами розвитку комбінування є|з'являються| високий рівень концентрації і спеціалізації виробництва, розвиток науки і техніки.

Розрізняють три основні форми комбінування:

1. Комбінування    на основі    поєднання    послідовних    стадій переробки| початкової|вихідної| сировини (з'єднуються різні, але|та| родинні|споріднені| стадії переробки| сировини (є|з'являється| характерним для хімічної і текстильної промисловості|, чорної металургії)).

2. Комбінування    на основі    використання    відходів    виробництва |(поширене     в     деревообробній,     харчовій,     хімічній промисловості|).

3. Комбінування на основі комплексної переробки сировини (наявність декількох|     паралельних     потоків     переробки      початкової|вихідного|     сировини, яке поширене | в галузях, що переробляють органічну сировину |(нафта, торф, вугілля)).

Сучасні комбінати об'єднують дві або навіть три форми комбінування.

Рівень комбінування можна охарактеризувати такими|низкою| показниками: питомою вагою товарної продукції комбінатів у спільному|загальному| обсязі|обсязі| продукції галузі, промисловості; питомою вагою сировини, напівфабрикатів, які підлягають подальшій|наступній| переробці на місці їх виробництва|отримання| у спільній|загальній| кількості тієї ж сировини і напівфабрикатів, виготовлених на комбінаті; кількістю і вартістю продуктів, які отримують|одержують| на комбінатах з|із| початкової|вихідної| сировини; чисельністю робітників|робочих|, зайнятих|заклопотаних| на комбінованих виробництвах.

Ефективність процесу комбінування визначається такими чинниками|факторами|:

-    інтенсивнішим використанням засобів|коштів| праці;

-    раціональним використанням предметів праці і самої|жвавої| праці;

-   зниженням      потреби      в      оборотних      коштах, а саме у виробничих | запасах, прискоренням оборотності оборотних коштів;

-  скороченням транспортних витрат|затрат|;

-  виникненням соціального ефекту в результаті запобігання забрудненню | навколишнього середовища|тощо|.

Оптимальним є той варіант комбінування, при якому зведені витрати на проведення комбінування на даному підприємстві є мінімальними.

Спеціалізація - це      процес      зосередження      випуску конструктивно і технологічно однорідної продукції, її окремих частин|часток| або технологічних процесів на підприємствах, в об'єднаннях або галузях.

Основними направленнями спеціалізації у промисловості є|з'являються|:

1. Спеціалізація на випуску певних готових виробів.

2.   Виробництво окремих частин|часток| продукту.

3.  Виділення   окремих   заводів,   цехів,   щодо   виконання   окремих технологічних | стадій.

Відповідно до цих направлень виділяють такі види спеціалізації:

- предметна (випускається певний вид продукції кінцевого вжитку; може бути однопредметною і багатопредметною);

- подетальна (виробництво окремих агрегатів, напівфабрикатів, деталей, заготовок, а також виконання окремих технологічних процесів);

-  технологічна (стадійна) - перетворення окремих фаз виробництва або операцій на самостійні виробництва.

Основними передумовами розвитку спеціалізації є|з'являються| стандартизація і уніфікація. Рівень заводської спеціалізації характеризується за допомогою показників питомої ваги основної продукції у спільному обсязі виробництва; широтою номенклатури і асортименту продукції, яка випускається одним підприємством. Оптимальність розміру підприємства при розвитку спеціалізації залежить від вибраного критерію. Мінімальним є обсяг виробництва, при якому комплект техніки завантажується повністю. При цьому собівартість продукції має бути найнижчою. Оптимальний розмір визначається шляхом збільшення у кратну кількість разів мінімального розміру.

Під кооперацією розуміють тривалі виробничі зв'язки між підприємствами, які сумісно виготовляють кінцевий продукт. Основною умовою кооперації є широка мережа подетально- і технологічно спеціалізованих і організаційно відособлених виробництв.

Основна умова кооперації – широка мережа по детально і технологічно спеціалізованих і організаційно виокремлених виробництв.

Показниками рівня кооперації є: питома вага комплектуючих і напівфабрикатів, які отримані по кооперированих поставках, у загальному обсязі продукції; кількість підприємств, які кооперуються з конкретним підприємством; загальний обсяг перевезення по кооперації в натуральному і вартісному вираженні; середній радіус і вартість перевезень деталей, напівфабрикатів.

Економічна ефективність кооперації – це різниця між собівартістю виробів власного виробництва та його ціною, враховуючи транспортні витрати від спеціалізованого підприємства, де цей виріб має виготовлятися. 

Економія від розширення кооперуючих зв’язків розраховується так:

                  (2.2)

де С       - повна виробнича собівартість одиниці виробу, яка передається на виготовлення на спеціалізоване підприємство, грн;

     Ц – оптова ціна виробу на спеціалізованому підприємстві, грн;

     Т – транспортні витрати на один виріб, грн..;

     кількість виробів, які отримуються по кооперированих поставках за 1 рік, одиниць.

Розміщення виробництва є формою його територіальної організації, яка полягає у просторовому розподілі підприємств і галузей по економічних і адміністративних районах країни.

Принципи розміщення виробництва: наближення виробництва до джерел сировини, палива|пального|, енергії, трудових ресурсів, вжитку|споживання| готової продукції; пропорційне|пропорціональне| розміщення виробництва по території країни; облік|урахування| територіальної спеціалізації.

Основні чинники, що впливають на вибір місця розташування підприємства, можуть бути об'єднані в такі групи:

1. Природно-географічні (кількісна і якісна характеристика| родовищ корисних копалин, сільськогосподарської |  сировини, енергетичних, водних,  лісових  ресурсів, кліматичних | умов).

2. Демографічні (оцінка трудових ресурсів у районах, перспективи зміни | їх структури).

3. Техніко-економічні (впровадження досягнень   науково-технічного прогресу|, форми громадської організації виробництва).

4. Транспортна мережа| району.

5. Економіко-політичні  (розвиток  економічних  зв'язків   України   з іншими|      державами,      вихід      на      міжнародний      ринок, розміщення | виробництва в районах вкладення іноземних інвестицій).

Економічне обґрунтування розміщення підприємств повинне полягати у виборі найбільш ефективного з народногосподарських позицій варіанта.

Оптимальним варіантом розміщення вважається|лічить| той, який забезпечує задоволення потреби в даному виді продукції з|із| мінімумом зведених витрат|затрат| на її виробництво і доставку споживачам. Ці витрати аналітично можуть бути представлені|уявляти| аналогічно як для вибору оптимального варіанта спеціалізації.

За рахунок внутрішньої спеціалізації і кооперації великі підприємства, на відміну від малих, мають великі можливості|спроможності| підвищувати спільний|загальний| рівень кваліфікації персоналу, завантажувати устаткування|обладнання|, зменшувати витрати на складські і транспортні операції, рекламу та ін. Концентрація фінансових і людських ресурсів у великих корпораціях дає можливість|спроможність| останнім здійснювати внутрішньофірмову диверсифікацію капіталу з|із| однієї галузі економіки в іншу.

Система внутрішнього економічного механізму є важливою та необхідною для розвитку останнього і реалізації економічних інтересів як підприємства в цілому, так  і його структурних підрозділів зокрема.

Підприємство є відкритою системою, існування і розвиток якої базуються на взаємодії із зовнішнім середовищем, тому на форму функціонування внутрішнього економічного механізму підприємства впливає як зовнішнє оточення, так і політика, яку проводить підприємство, яких стратегічних цілей воно намагається досягти. Підприємства, різні за рядом ознак, можуть випускати продукцію, різну за призначенням; вони можуть суттєво відрізнятися за величиною як самого підприємства, так і його підрозділів тощо. Отже, ці та ряд інших факторів і визначають форми функціонування внутрішнього економічного механізму підприємства (рис.2.1).

            Рисунок.2.1 Основні форми функціонування внутрішнього економічного механізму підприємства

 

До основних форм функціонування внутрішнього економічного механізму належать:

1 Пряме планове регулювання діяльності з боку центрального апарату управління за деталізованою системою показників. Сферою застосування такої форми виступають державні підприємства і акціонерні товариства – середні та великі.

Переваги: визначеність, простота функціонування та впровадження; деталізований розподіл функціонального навантаження; високий ступінь координації і контролю.

Недоліки: низька адекватність до змін у структурі господарювання; низький ступінь самостійності підрозділів; висока залежність від апарату управління.

Головним завданням такої форми функціонування внутрішнього економічного механізму є виконан­ня планових завдань (показників) діяльності суб'єкта господарюван­ня.

II Договірне регулювання діяльності.

Воно передбачає налагодження конструктивних відносин між під­приємством і його підрозділами на основі укладених угод. Сферою застосування є підприємства колективної і приватної форм власності, іноді державної.

Переваги: наявність реального економічного інтересу; великий ступінь самостійності підрозділів; висока відповідальність підрозділу за результати праці.

Недоліки: функціональна (іноді й структурна) відокремленість може при­звести до порушення технологічної системи; породжує складність взаємостосунків підрозділів та підприємст­ва.

Головним завданням такої форми функціонування внутрішнього економічного механізму підприємства є отримання прибутку.

III Синтезоване регулювання діяльності

Воно передбачає поєднання в собі окремих рис двох попередніх форм ВЕМ. Сферою застосування є підприємства, що потрапили в кризове становище.

Переваги: визначає основні та другорядні напрямки діяльності підрозділів, зосереджує увагу на домінуючих; спрощує відносини між підрозділами і апаратом управління; поєднує координацію і контроль з відносною самостійністю.            Недоліки: практична відсутність матеріального стимулювання роботи під­розділів; труднощі взаємовідносин підрозділів та підприємства (перекладання відповідальності).

Головним завданням такої форми функціонування внутрішнього економічного механізму підприємства є забезпечення виконання критичних показників діяльності як його підрозділів, так і його самого при використанні мінімуму ресурсів. Подальший економічний розвиток суспільства може привести до створення інших форм внутрішнього економічного механізму підприємства.

 

 

 

8