ГоловнаЗворотній зв'язок

Європейське право навколишнього середовища

РОЗДІЛ 2.

ПРЕДМЕТ І СТРУКТУРА ЄВРОПЕЙСЬКОГО ПРАВА НАВКОЛИШНЬОГО СЕРЕДОВИЩА

1. Компетенція Європейського Союзу у галузі охорони навколишнього середовища.

Юридичні межі діяльності Європейського Союзу характеризує поняття “компетенція”, що поділяється на предмети відання і повноваження. Предмети відання — це ті сфери суспільного життя, стосовно яких Європейський Союз може приймати нормативні акти й інші рішення. Повноваження — це права і обов’язки Європейського Союзу в підвідомчих йому сферах суспільного життя.

Поняття “компетенція Європейського Союзу” відрізняється від поняття компетенції держав. Компетенція держави стосується усіх сфер суспільного життя, а компетенція Європейського Союзу носить частковий характер, не є повною, тобто не стосується чи стосується неповною мірою всіх сфер суспільного життя. За своїм походженням компетенція Європейського Союзу — похідна. Тобто держави-члени відмовляються від частини своїх суверенних прав на користь інституцій Європейського Союзу, формуючи компетенцію ЄС. Тому об’єм компетенції Європейського Союзу залежить від волі держав-членів, від їх бажання та готовності відмовитися від тих чи інших прав у ре­гулюванні певних сфер суспільного життя чи їх частини на користь Європейського Союзу.

На різних етапах європейської інтеграції, об’єм компетенції був різним. Перші європейські об’єднання (Європейське об’єднання вугілля і сталі, Євратом) мали дуже вузьку, спеціальну компетенцію, що стосувалася лише окремих галузей промисловості. Зі створенням Європейського Економічного Співтовариства компетенція поступово почала поширюватися майже на всі сфери економіки. Лише з початку 90-х років, з інтенсивним розвитком інтеграційних процесів на європейському континенті та створенням Європейського Союзу, компетенція поширюється, у тій чи іншій мірі, практично на всі сфери суспільного життя.

Компетенція Європейського Співтовариства закріплена у Договорі про заснування Європейського Співтовариства, який визначає предмети відання і повноваження Європейського Співтовариства. Договір проводить розмежування між різними рівнями повноважень — національними (на рівні держав-членів) і наднаціональними (на рівні Європейського Співтовариства). У цьому випадку слід розріз-

   

 30

29

няти сферу компетенції різних рівнів: виключна компетенція ЄС (коли питання регулюються тільки на рівні Європейського Співтовариства), виключна компетенція держав-членів (коли питання регулюються лише державами-членами), спільна компетенція ЄС і держав-членів (коли питання регулюються як на рівні Європейського Співтовариства, так і на рівні держав-членів).

Беручи до уваги складну внутрішню організацію Європейського Союзу, його компетенцію слід аналізувати для кожної “опори” окремо, а також для кожної окремої галузі. Тобто, слід розрізняти компетенцію, що стосується регулювання питань в межах Європейських Співтовариств, від компетенції, яка стосується проведення спільної зовнішньої політики і політики безпеки та співпраці у сфері юстиції і внутрішніх справ (компетенція Європейського Союзу). Щодо другої та третьої опор, то межі компетенції Європейського Союзу визначаються Договором про заснування Європейського Союзу.

Компетенція Європейського Союзу є комплексним і неоднорідним явищем, адже її об’єм у різних сферах суттєво відрізняється. Тобто, якщо одна сфера може більше регулюватись Європейським Союзом, то інші можуть бути у виключній компетенції держави-члена.

Європейські Співтовариства та Європейський Союз діють у межах повноважень відповідних установчих договорів і керуються у своїй діяльності визначеними у договорах цілями.

Для досягнення поставлених перед Співтовариством цілей, які, зокрема, включають захист і покращення стану навколишнього середовища, діяльність Співтовариства включає різні види політики, тобто сфери діяльності. Сюди належить спільна торговельна, транспортна політика, зближення національних законодавств держав-чле-нів до межі функціонування спільного ринку, політика у соціальній сфері, політика у сфері навколишнього середовища та ін.

Масштаби діяльності Європейського Союзу у різних сферах регулювання прямо залежать від об’єму повноважень, закріплених за ним його установчим договором у конкретній сфері політики.

Якщо сфера дії Співтовариства не є його винятковою компетенцією, то воно діє на основі принципу субсидіарності. Це означає, що якщо поставлене завдання, зважаючи на його масштаби і результати, не може бути належним чином виконане окремими державами-членами, а буде краще реалізоване Співтовариством, то саме воно займається виконанням такого завдання.

Такий розподіл компетенції стосується також і політики в галузі охорони навколишнього середовища. Тобто, в межі повноважень Європейського Співтовариства входить проведення спільної політики у

   

Розділ 2

галузі охорони навколишнього середовища для досягнення цілей Спів­товариства, беручи до уваги обмеження, встановлені у Договорі.

До 1987 року компетенція Європейського Співтовариства в сфері охорони довкілля розглядалась лише як складова частина спільного ринку, для функціонування і створення якого приймались директиви про зближення законів, нормативних постанов та адміністративних актів держав-членів, котрі мали безпосередній вплив на спільний ринок. Така компетенція Співтовариства залишилась на і сучасному етапі. Велике значення мало внесення до Договору статті 100а, яка передбачає: “щодо захисту здоров’я, безпеки, охорони навколишнього середовища та захисту споживачів Комісія бере за основу високий рівень захисту, враховуючи будь-які нові досягнення, що базуються на наукових фактах”.

Рада Європейського Союзу після консультацій з Економічним і Соціальним Комітетом та Комітетом Регіонів вирішує, які дії повинні бути зроблені Співтовариством для збереження, захисту і покращення якості навколишнього середовища, для захисту здоров’я дітей, для розумного та раціонального використання природних ресурсів та для підтримки заходів на міжнародному рівні з метою вирішення регіональних та загальних проблем навколишнього середовища.

Рада одноголосно приймає положення, які, переважно, стосуються сфери оподаткування, вживає заходів з міського та сільського планування, землекористування, за винятком використання відходів і заходів загального характеру та регулювання водних ресурсів, а також заходи, які суттєво впливають на вибір державою-членом різних видів енергії та на загальну структуру її енергопостачання. В інших сферах дій загальної програми Рада приймає рішення на основі кваліфікованої більшості.

Договір про заснування Європейського Співтовариства у деяких своїх положеннях, поряд із повноваженнями Співтовариства, визначає компетенцію держав-членів у сфері охорони довкілля. Так, ст. 175 (4) встановлює, що держави-члени фінансують і здійснюють політику в сфері навколишнього середовища “без нанесення шкоди спільним заходам”. Окрім цього, держави-члени можуть незалежно від діяльності Європейського Союзу на міжнародному рівні проводити міжнародні переговори і підписувати міжнародні угоди в сфері охорони довкілля. Заходи щодо захисту навколишнього середовища, які приймаються на рівні Співтовариства, не забороняють державам-членам мати або запроваджувати строгіші захисні заходи. Проте, вони не повинні суперечити положенням установчих договорів і держави-члени мусять повідомляти про них Комісію.

   

 32

 

11