yandex rtb 1
ГоловнаЗворотній зв'язок
yande share

Європейське право навколишнього середовища

РОЗДІЛ 3.

ДЖЕРЕЛА ЄВРОПЕЙСЬКОГО ПРАВА НАВКОЛИШНЬОГО СЕРЕДОВИЩА

Джерела європейського права навколишнього середовища — це зовнішні форми вияву правових норм, що діють в рамках ЄС і ре­гулюють суспільні відносини з питань, які стосуються охорони на­вколишнього середовища.

Джерела європейського права навколишнього середовища вклю­чають норми первинного права, норми вторинного права, прецедент-не право, міжнародні договори чи так зване третинне або додаткове право1. Ус і джерела європейського права пов’язані ієрархічною систе­мою, в якій вищою юридичною силою наділені джерела первинного права. На основі первинного права органи Європейського Союзу при­ймають норми вторинного права. Відносно самостійними групами є норми прецедентного права та міжнародні договори.

1. Установчі договори як джерело європейського права навколишнього середовища.

Європейський Союз та Європейські Співтовариства діють на основі установчих договорів, які були вироблені та підписані державами-членами на основі міжнародного права. Тим не менше, їх положення стосуються не лише держав-членів, але і їх громадян.

Норми, закріплені в установчих договорах та в договорах, що їх доповнюють, отримали назву первинного права. До первинного права, перш за все, відносять три установчих договори, на основі яких були створені Європейські Співтовариства: Паризький договір 1951 року про заснування Європейського Об’єднання Вугілля і Сталі2, два Римські договори 1957 року про заснування Європейського Економічного Співтовариства (згодом Європейського Співтовариства) та Євратому, а також Маастрихтський договір про заснування Європейського Союзу 1992 року. З розвитком інтеграційних процесів на європейському континенті установчі договори змінювалися, у них вносились нові положення й анулювалися вже не актуальні. Тому усі договори, які вносили зміни й доповнення до перерахованих вище

1

Термін “третинне право” використовує Ентін Л.М. (Европейское право. Учебник для вузов / Под общ. ред. д.ю.н., проф. Л.М.Энтина. М., 2000.)

На відміну від інших установчих договорів, які є безстроковими, Договір про заснування ЄОВС був підписаний на 50 років. Оскільки цей термін вже закінчився, тому Договір вже не діє.

2

   

 54

53

установчих договорів, теж вважаються первинним правом. Сюди належить Єдиний Європейський Акт 1987 року, Амстердамський договір 1997 року, Ніццький договір 2001 року.

Актами первинного права також є Договір про створення єдиної Ради та єдиної Комісії Європейських Співтовариств 1965 року (Договір про злиття), Акт про проведення прямих виборів 1976 року, договори про вступ нових держав у Співтовариства та Європейський Союз.

За своєю юридичною природою установчі договори є міжнарод­ними договорами. Норми первинного права мають вищу юридичну силу, порівняно з нормами вторинного права. Вони встановлюють цілі, завдання, принципи, сферу компетенції Європейського Союзу та Європейських Співтовариств, порядок створення та функціонування органів й інституцій, визначають характерні риси європейського права.

Норми первинного права мають пряму дію на території держав-членів Європейського Союзу, вони є безпосереднім джерелом прав і обов’язків його суб’єктів. Проте, нормами прямої дії є лише ті норми установчих договорів, які є “чітко визначеними та не ведуть до широкої інтерпретації”3. Таке тлумачення норм первинного права дав Суд Європейських Співтовариств ще у 1978 році.

Іноді установчі договори Європейського Союзу та Європейських Співтовариств називають конституційними, порівнюючи їх з кон­ституціями держав.

Норми, що стосуються охорони навколишнього середовища, за­кріплені Договором про заснування Європейського Співтовариства, в основному, в розділі ХІХ “Навколишнє середовище”. Тут визначається мета, цілі, принципи, форми та способи дій Європейського Співтовариства під час створення і реалізації своєї політики у сфері охорони навколишнього середовища. Стаття 175 визначає також зо­бов’язання та повноваження деяких органів Європейського Союзу щодо здійснення політики в сфері охорони довкілля.

Положення розділу “Навколишнє середовище” доповнюються закріпленими в статті 95 Договору про заснування Європейського Співтовариства нормами, що дають можливість Співтовариству здійснювати заходи щодо зближення екологічного законодавства держав-членів.

Окрім положень установчих договорів, які стосуються безпосе-3 Judgment of the Court of 19 December 1968. SpA Salgoil v Italian Ministry of Foreign Trade, Rome. Reference for a preliminary ruling: Corte d’appello di Roma — Italy. Case 13-68. // [1968] ECR 453.

   

 55

54Розділ 3

редньо охорони навколишнього середовища, інші норми, закріплені у них, також застосовуються до європейського права навколишнього середовища. Сюди входять і цілі Європейського Союзу та Євро­пейського Співтовариства, і принципи, що застосовуються до усіх галузей європейського права, і порядок створення й функціонування органів та інституцій Європейського Союзу, які відіграють безпо­середню роль у розробці та реалізації політики ЄС у сфері охорони навколишнього середовища.

2. Норми вторинного права ЄС у сфері охорони навколишнього середовища

На основі первинного права органи Європейського Союзу при­ймають норми вторинного права.

До норм вторинного права ЄС належать директиви, регламенти, рішення, рекомендації та висновки. Стаття 249 Договору про засну­вання Європейського Співтовариства передбачає, що “для виконання своїх завдань та згідно з положеннями цього Договору, Європейський Парламент спільно з Радою, Рада і Комісія приймають регламенти, директиви і рішення та дають рекомендації й висновки”.

Отже, акти вторинного права приймаються органами Європейсь­кого Союзу на основі установчих договорів і є похідними, вторинними нормами відносно установчих договорів.

Директиви. Директиви є головним, за обсягом, джерелом, у якому закріплені норми європейського права навколишнього середовища.

Директива — нормативно-правовий акт Європейського Союзу, що закріплює правила загального характеру, має юридично обов’язкову силу і є обов’язковим для виконання на території усього Європейсь­кого Союзу.

Директиви використовуються для гармонізації національного права, тобто для введення спільних основ правового регулювання у конкретних сферах суспільного життя. Вони визначають цілі та результати, яких необхідно досягти. Держави-члени вільні у виборі засобів для їх досягнення, тобто мають простір для власного правового регулювання. Таким чином, держави-члени самі обирають форми і методи дій. Залежно від предмета директиви та від правової системи конкретної держави-члена, інкорпорація директиви у національне право здійснюється шляхом внесення доповнень або змін до вже існуючих нормативно-правових актів чи прийняття нових законів і підзаконних актів.

   

 

20