yandex rtb 1
ГоловнаЗворотній зв'язок
yande share
Главная->Право->Содержание->Джерела європейського права навколишнього середовища55

Європейське право навколишнього середовища

Джерела європейського права навколишнього середовища55

Директиви можуть адресуватись як усім державам-членам (у та­кому випадку вони обов’язково публікуються в Офіційному Віснику Європейського Союзу), так і окремим державам-членам (у такому ви­падку може бути достатньо їх нотифікації). На практиці найчастіше приймаються директиви, які є обов’язковими для усіх держав-членів Європейського Союзу.

Держави-члени зобов’язані інкорпорувати норми, передбачені у директиві, у своє національне законодавство і відправити тексти таких національних нормативно-правових актів Європейській Комісії.

Існує два види імплементації директив у національне законодавство. Перший полягає у впровадженні положень директиви, які повинні бути інкорпоровані у національні нормативно-правові акти, чи у виробленні нових актів, котрі б відповідали вимогам законодавства. Другий — у дослівному впровадженні (яке часто називають копіюванням): коли в національне законодавство інкорпорують положення директиви без внесення у них жодних змін.

Обидва види мають свої позитивні та негативні моменти. У пер­шому випадку виникає небезпека неповної чи неадекватної інкорпо­рації норм, закріплених у директиві. Тому держави-члени стараються уникнути таких проблем і використовують другий спосіб. Проте, і така практика має свої негативні моменти, оскільки інкорпорації положень директиви без прийняття супроводжуючих законодавчих та адміністративних заходів недостатньо.

У директивах вказується, що всі правові акти, прийняті для імплементації положень директиви, повинні містити зсилання на дану директиву. Така норма дуже важлива при розгляді конкретних нормативно-правових актів держави-члена її судами, оскільки суди повинні тлумачити правові акти у чіткій відповідності до директиви, яка була основою для прийняття національного правового акту.

Директиви своїми нормами закріплюють мінімальні стандарти, яких потрібно дотримуватися, тому держави-члени можуть вживати більш суворих заходів, аніж передбачено.

Наприклад, багато директив у сфері охорони навколишнього сере­довища закликають держави-члени самостійно визначати зони в межах їх території, згідно з критеріями, встановленими директивою.

У директиві завжди вказується період часу, протягом якого слід інкорпорувати норми директиви у національне право, проте ці нормативно-правові акти набувають чинності не з дня завершення терміну для їх імплементації, а з дати, вказаної у директиві, або на 20 день після опублікування її в Офіційному Віснику Європейського Союзу.

   

 57

56Розділ 3

Якщо окрема держава-член незалежно від причини не приведе своє законодавство у відповідність із директивою протягом вказаного періоду часу, то це вважається порушенням зобов’язань, які витікають з установчого договору, і тягне за собою відповідні дії з боку Європейської Комісії.

Завдяки прецедентному праву, була поширена пряма дія директив, за умови, що держава-член вчасно не інкорпорує положення директиви у своє законодавство.

Директиви поділяються на рамкові та звичайні (або дочірні). Рам­кові директиви встановлюють загальні принципи, процедури і вимоги законодавства у різних сферах. Інші директиви у кожному секторі повинні відповідати загальним принципам рамкових директив.

Наприклад, якщо у сфері охорони вод прийнята Рамкова водна директива, то усі інші директиви, що приймаються у цій сфері, мусять відповідати принципам і загальним нормам даної рамкової директиви, а не суперечити їм.

Окрім того, для класифікації законодавства в сфері охорони на­вколишнього середовища використовують поділ на “горизонтальне” та “вертикальне” законодавство. “Горизонтальне” — пов’язане з за­гальними питаннями у сфері охорони довкілля, воно застосовується для регулювання різних питань, що стосуються навколишнього середовища. Сюди можна віднести законодавство щодо доступу до екологічної інформації, оцінки впливу на навколишнє середовище, звітування про імплементацію директив у сфері охорони довкілля. До “вертикального” законодавства належать нормативно-правові акти, які регулюють конкретні сфери діяльності, наприклад, поводження з відходами, охорона вод, біорізноманіття та ін.

Регламенти. Близько 10% законодавства ЄС у сфері охорони довкілля є у формі регламентів4.

Регламент Європейського Союзу — це нормативно-правовий акт, що встановлює правила поведінки загального характеру, має пряму дію та у всіх елементах обов’язковий для усіх суб’єктів європейського права.

Регламенти, як правило, мають чітку ціль і використовуються тоді, коли необхідно, щоб у державах-членах існували однакові вимоги. Таким чином, Європейське Співтовариство безпосередньо регулює відносини на усій території Європейського Союзу, вводячи однакові правила поведінки.

4 Сближение природоохранного законодательства Европейского Союза: путеводитель. Рабочий документ персонала Европейской Комиссии. Брюссель, 25.08.1997 г. SEC (97) 1608.

   

 58

Джерела європейського права навколишнього середовища57

Регламент прийнято розглядати як інструмент уніфікації права, тобто введення повністю однакових (уніфікованих) правил поведінки учасників суспільних відносин у межах усього Європейського Співтовариства і Союзу.5

Деякі регламенти вимагають призначення чи створення органів або інституцій, що відповідають за їх імплементацію, а також встановленнях конкретних санкцій у рамках національних законів за недотримання регламентів Європейського Союзу.

У сфері охорони довкілля є ряд дуже важливих регламентів, які, наприклад, впроваджують контроль у міжнародній торгівлі відходами і видами флори і фауни, що знаходяться під загрозою зникнення, а також схеми еко-менеджменту та еко-аудиту. Найчастіше регламенти приймаються у сфері охорони навколишнього середовища, якщо предмет стосується зовнішньої торгівлі Співтовариства.

Рішення. Рішення — це індивідуальні законодавчі акти, які є обов’язковими для сторін, яким адресуються. Вони відрізняються від директив і регламентів своєю особливою природою.

Рішення є стандартною формою індивідуальних актів, тобто вони повинні служити інструментом не правотворчості, а правозастосуван-ня. Тим не менше, під назвою “рішення” можуть прийматися і норма­тивні документи. Єдиним елементом у структурі Союзу, де рішення виступали стандартною формою нормативних актів, було ЄОВС.

Як правило, рішення стосуються спеціальних, вузьких, переважно технічних питань і обов’язкові лише для тих суб’єктів європейського права, яким адресовані. Використовуються для уточнення детальних адміністративних вимог чи поновлення технічних аспектів регламенту або директиви. Адресатом не обов’язково виступає держава — це можуть бути і окремі категорії юридичних осіб чи конкретні юридичні особи. Наприклад, Європейська Комісія прийняла низку рішень щодо екологічного маркування ЄС для різних видів продукції.

За загальним правилом, рішення повідомляються тим суб’єктам європейського права, яких безпосередньо стосуються, і набувають чинності з дати повідомлення стороні, якій вони адресуються.

Рекомендації та висновки. Характерною рисою рекомендацій та висновків є те, що вони не нормативно-правові акти. Рекомендації та висновки не обов’язкові для виконання і носять лише рекомендаційний, дорадчий характер.

Особливості імплементації нормативно-правових актів ЄС у сфері охорони довкілля. У Європейському Союзі гостро стоїть проб-

 

21