yandex rtb 1
ГоловнаЗворотній зв'язок
yande share

Європейське право навколишнього середовища

РОЗДІЛ 7.

ЗБЕРЕЖЕННЯ ТА ОХОРОНА БІОЛОГІЧНОГО РІЗНОМАНІТТЯ У ЄВРОПЕЙСЬКОМУ ПРАВІ НАВКОЛИШНЬОГО СЕРЕДОВИЩА

1. Концепція біологічного різноманіття у міжнародному та європейському праві.

Біологічне різноманіття (біорізноманіття) є визначальним для підтримки життя на планеті та має надзвичайно важливе екологічне, генетичне, соціальне, економічне, наукове, освітнє, культурне, рекреаційне й естетичне значення. Крім цих ключових цінностей, біологічне різноманіття визначає здатність живих організмів, у тому числі людини, адаптуватися до змін оточуючого середовища. Без належного біологічного різноманіття такі явища, як зміна клімату, епідемії, епізоотії та нашестя шкідників матимуть більш катастрофічні масштаби. Збереження і використання біологічного різноманіття також має вирішальне значення для задоволення потреб у продуктах харчування та є необхідною основою для розвитку промисловості, медицини й науки.

Глобальне значення збереження компонентів біологічного різноманіття для теперішніх і майбутніх поколінь було визнано ще у 1972 р. на Стокгольмській конференції ООН із проблем оточуючого людину середовища. Однак необхідність збереження біорізноманіття у всій його сукупності визнано лише у 1992 р. на конференції ООН з навколишнього середовища і розвитку в Ріо-де-Жанейро, де було прийнято Конвенцію про охорону біологічного різноманіття. Тоді ж було сформульовано поняття біологічного різноманіття: “різноманітність живих організмів з усіх джерел, включаючи, серед іншого, наземні, морські та інші водні екосистеми і екологічні комплекси, частиною яких вони є; це поняття включає в себе різноманітність у рамках виду, між видами і різноманіття екосистем”.

До цього міжнародні, національні заходи й інструменти, у тому числі і на рівні Європейського Співтовариства, були спрямовані на охорону та збереження окремих компонентів біорізноманіття, зокрема дикої флори та фауни. Впродовж 1970-80х років розроблено і впроваджено основні міжнародні угоди, спрямовані на збереження й охорону найбільш цінних видів чи різновидів дикої флори та фауни, до яких також приєдналось Співтовариство (Конвенція про охорону

   

 168

167

дикої флори та фауни і природних середовищ існування в Європі1 (Берн, 1979 р.), Конвенція про міжнародну торгівлю видами дикої флори та фауни, що знаходяться під загрозою зникнення (Вашингтон, 1973, надалі — Конвенція CITES), Конвенція про збереження мігруючих видів диких тварин2 (Бонн, 1979 р.), Конвенція про збереження морської флори та фауни Антарктиди3 (Канберра, 1980р.)).

У цей же період було прийнято перше законодавство Співтовари­ства про охорону та збереження видів дикої флори та фауни (директиви щодо збереження диких птахів, якості прісної води для підтримування життя риби4, охорони тварин, що використовуються в експериментах5, а також Регламенти щодо торгівлі видами та охорони лісів).

У кінці 1970-х років стало зрозуміло, що такий вибірковий підхід, тобто збереження окремих видів флори та фауни, не вирішує проблеми втрати біорізноманіття на планеті. Найбільше занепокоєння науковців із питань біорізноманіття викликало те, що у зв’язку із зосередженням на цінних, в основному у комерційному значенні, видах не бралася до уваги проблема різкого зниження різноманіття інших видів рослин та тварин. Тоді ж було визначено, що збереження біорізноманіття потребує комплексного підходу, тобто однакового рівня захисту щодо усіх складових біологічного різноманіття. Саме такий підхід закладено в основу Конвенції про охорону біологічного різноманіття (далі Конвенція).

Завдання Конвенції — збереження біологічного різноманіття, стале використання його компонентів і спільне одержання на рівній та справедливій основі вигод, пов’язаних із використанням генетичних ресурсів, шляхом належної передачі відповідних технологій із урахуванням усіх прав на такі ресурси і технології, та через належне фінансування. Конвенція є рамковою і залишає вибір засобів досяг­нення її цілей за учасниками, передбачаючи лише певні загальні заходи. Такими загальними заходами є: розроблення і впровадження загальних стратегій щодо збереження та сталого використання біо-різноманіття та заходів, спрямованих на збереження й використання біорізноманіття, у різні секторальні й міжсекторальні програми чи плани (стаття 6 Конвенції).

1     Рішення Ради 82/72/ЄEC про підписання Конвенція про охорону дикої флори та фауни і природних середовищ існування в Європі (OJ L 38, 10.02.1982).

2     Рішення 82/461/ЄЕС про підписання Конвенції про збереження мігруючих видів диких тварин.

3     Рішення 81/691/ЄЕС про підписання Конвенції про збереження морської флори та фауни Антарктиди.

4     OJ L 222, 14.8.1978.

5     OJ L 358, 18.12.1986.

   

 169

168Розділ 7

Згідно зі своїми зобов’язаннями за статтею 6 цієї Конвенції у 1998 році була прийнята Стратегія Співтовариства щодо біорізноманіття6 та Плани дій з біорізноманіття у конкретних сферах7. Такі плани дій, зокрема, прийнято щодо збереження природних ресурсів, сільського господарства, рибного господарства, економічного розвитку та співпраці.

Стратегія Співтовариства щодо біорізноманіття забезпечує основу для розвитку політики й інструментів Співтовариства у цій сфері. Вона спрямована на визначення й заповнення прогалин у політиці та правових інструментах Співтовариства щодо збереження біорізнома-ніття, їх подальше розроблення й імплементацію, впровадження заходів щодо збереження біорізноманіння у політику Співтовариства в різних сферах. Стратегія, крім того, покликана доповнити стратегії, програми та плани держав-членів, які також є учасницями Конвенції про біорізноманіття, з метою повної імплементації цієї Конвенції. Плани дій передбачають конкретні заходи, які повинні вживатися для збереження біорізноманіття у відповідних секторах, що, в свою чергу, є виконанням вимог даної Конвенції щодо впровадження завдань і цілей збереження біорізноманіття у секторальні політики. Крім того, Стратегія та Плани дій Співтовариства із біорізноманіт-тя є відображенням його дій спрямованих на досягнення сталого розвитку й інтеграції завдань охорони навколишнього середовища в інші сфери політики та дій Співтовариств.

Стратегія передбачає, що метою дій Співтовариства щодо біоріз-номаніття є попередження, уникнення та боротьба із явищами, які спричиняють значне зниження чи втрату біологічного різноманіття у їх витоках. Це, у свою чергу, повинно сприяти усуненню сучасних тенденцій зменшення та втрати біорізноманіття і створити сприятливий статус збереження видів й екосистем як в межах Європейського Союзу, так і поза його межами.

Стратегія передбачає конкретні завдання, які випливають з Конвенції та визначають конкретні зобов’язання Співтовариства згідно з нею, та мають досягатися за допомогою відповідних галузевих Планів дій та інших заходів. Такі завдання згруповано у, так звані чотири теми:

1. Збереження та стале використання біологічного різноманіття;

2. Розподіл вигод, пов’язаних із використанням генетичних ресурсів;

3. Дослідження, визначення, моніторинг та обмін інформацією;

6     COM (98) 42 final.

7     COM(2001) 162 final.

   

 170

Oхорона біологічного різноманіття у європейському праві169

4. Освіта, навчання і просвіта.

Основним завданням дій Співтовариства зі збереження та сталого використання біологічного різноманіття є збереження та, коли потрібно, відновлення екосистем і популяцій видів у їх природному середовищі. Співтовариство також повинно зосереджувати увагу на збереженні екосистем, в яких сільськогосподарські культури й сорти та породи домашньої худоби розвинули особливі властивості. Завдання в межах цієї теми передбачають три групи заходів, які повинні вживатися Співтовариством:

1. щодо збереження in situ (у межах природних середовищ існування)

2. щодо збереження ex-situ (поза межами природних середовищ існування)8, та

3. щодо забезпечення сталого використання природних ресурсів.

Заходи щодо збереження in situ включають, зокрема:

– Підтримку встановлення мережі охоронюваних територій Натура 20009 та врахування впливу збереження і сталий розвиток біоріз-номаніття на території, що знаходяться за межами охоронюваних територій у відповідних секторальних і горизонтальних сферах політики. Співтовариство повинно, зокрема, прагнути до збереження властивостей екосистем; забезпечення задовільного статусу збереження розміру, структури, поширення та тенденцій популяцій диких видів, які зустрічаються у природі, а також має підтримувати плани відновлення найбільш вразливих видів; вживати заходів для підтримки генетичних запасів диких і домашніх видів та уникнути процесу генетичного розмивання.

– Вживання заходів для попередження нищівного впливу чужорідних видів на екосистеми, пріоритетні види чи середовища існування, від яких вони залежать, створення заходів щодо контролю, управління й ліквідації такого впливу.

Збереження ex-situ передбачає, зокрема: заохочення ex-situ збе­реження диких видів і генетичних ресурсів диких рослин, диких

8     Підхід in situ та ex-situ збереження було запроваджено Конвенцією про біорізнома-ніття. Згідно з статтею 2 цієї Конвенції “збереження ex-situ” означає збереження компонентів біологічного різноманіття поза їх природними середовищами існування, а “збереження in situ” означає збереження екосистем та природних середовищ існування та підтримка і відновлення життєздатних популяцій видів у їх природних умовах та, у випадку акліматизованих чи культивованих видів, в умовах, у яких вони набули своїх характерних ознак.

9     Створення цієї мережі було передбачено ще у Директиві про природні середовища існування. Докладніше про цю мережу читайте у наступному параграфі.

   

 171

170Розділ 7

сімейств культур і порід домашньої худоби, які є важливими для харчової промисловості, і не можуть бути збережені in situ, чи збереження яких in situ є під загрозою, у межах та за межами Спів­товариства; заохочення збереження видів, сортів культур і порід домашньої худоби за допомогою зоопарків, акваріумів, ботанічних садів, генних банків та колекцій для підтримання задовільних стандартів збереження даних видів;

Завдання щодо забезпечення сталого використання природних ресурсів включають, зокрема:

– проведення оцінки впливу на біорізноманіття стратегій, політики, планів і проектів;

– використання економічних і соціальних стимулів, таких як субсидії, податки та зобов’язання з метою підтримки сприятливого для збереження біорізноманіття виробництва та споживання;

– усунення негативних стимулів, тобто таких, які заохочують явища, що впливають негативно на біорзіноманіття, зокрема, перегляд положень щодо права приватної власності чи землекористування, контрактних механізмів, політики міжнародної торгівлі й економічної політики.

Завдання та заходи зі збереження біорізноманіття — важлива складова Програм дій Співтовариства у сфері навколишнього середовища. Охорона природи та біорізноманіття була однією із семи “тем та цілей” П’ятої програми дій Співтовариства у сфері навколишнього середовища (на період 1992-2000 рр.). Ключовим елементом цієї Програми була згадана Стратегія Співтовариства щодо біорізноманіття.

Однією із чотирьох основних цілей Шостої програми дій Співто­вариства у сфері навколишнього середовища є охорона, збереження, відновлення і розвиток дії природних систем, природних середовищ існування, дикої флори і фауни, з метою припинення опустелювання та втрати біорізноманіття, включаючи різноманітність генетичних ресурсів як у Європейському Союзі, так і на глобальному рівні. Про­грама ставить також перед Співтовариством завдання досягнути до 2010 року припинення зниження біорізноманіття. Програма вимагає забезпечити імплементацію та сприяти моніторингу й оцінці стратегії Співтовариства з біорізноманіття і відповідних планів дій, включаючи, через програму збору даних та інформації, вироблення відповідних індикаторів і сприяння використанню найкращих доступних технологій і найкращої практики у сфері навколишнього середовища. Для досягнення визначених цілей Програмою передбачено близько

   

 172

Oхорона біологічного різноманіття у європейському праві171

25 пріоритетних дій, що, зокрема, включають заходи щодо розвитку мережі Natura 2000 та її поширення на держави-кандидати й морські зони; розподілу вигод від використання генетичних ресурсів; по­передження і контролю за поширенням чужорідних видів; розвитку тематичних стратегій із захисту ґрунтів, морського середовища та лісів; розвитку положень і методів для оцінки ризику, визначення, маркування і відслідковування ГМО й ратифікації та імплементації Картахенського протоколу про біобезпеку. Пропоновані заходи по­винні базуватись на існуючому законодавстві Співтовариства у сфері навколишнього середовища та удосконалювати його.

У наступних параграфах ми детальніше розглянемо правові ін­струменти та заходи передбачені Співтовариством щодо збереження окремих елементів біологічного різноманіття.

2. Збереження й охорона флори та фауни і природних середовищ існування у законодавстві ЄС.

Необхідним компонентом збереження біорізноманіття у законо­давстві Співтовариства є збереження видів дикої флори та фауни і природних середовищ існування. Постійне погіршення стану природних середовищ існування та зникання видів викликає чи не найбільше занепокоєння громадськості Співтовариства. Вирішення цих проблем посідає одне з найважливіших місць серед завдань екологічної політики Співтовариства.

Основними нормативно-правовими актами Співтовариства є Директива Ради 92/43/ЄEC про збереження природних середовищ існування дикої фауни та флори10 та Директива 79/409/ЄЕС про збереження диких птахів11. Окремі вимоги щодо використання певних видів тварин, зокрема щодо використання тварин у експериментах і утримання в зоопарках, встановлюються Директивами 86/609/ЄЕС12 та 1999/22/ЄС13.

Головне завдання законодавства Співтовариства у цій сфері — під­тримання та збереження біорізноманіття шляхом збереження при­родних середовищ існування і видів дикої фауни та флори (надалі видів). Збереження видів та середовищ існування здійснюється на

10  OJ L 206, 22.07.1992.

11  OJ L 103, 25.04.1979.

12  Директива Ради 86/609/ЄЕС від 24 листопада 1986 р. про зближення законів, положень та адміністративних положень держав-членів щодо охорони тварин, що використовуються для експериментів чи інших наукових цілей (OJ L 358, 18.12.1986).

13  Директива Ради 1999/22/ЄС від 29 березня 1999 р. про утримання диких тварин у зоопарках (OJ L 94, 09.04.1999).

   

 173

 

59