yandex rtb 1
ГоловнаЗворотній зв'язок
yande share
Главная->Право->Содержание->2. Розвиток європейського права навколишнього середовища.

Європейське право навколишнього середовища

2. Розвиток європейського права навколишнього середовища.

Європейські Співтовариства розпочинають відлік своєї історії з 1951 року, коли шість держав-учасниць — Франція, Італія, Бельгія, Нідерланди, Люксембург та ФРН — створили Європейське об’єднання вугілля і сталі. Наступним етапом у формуванні європейського права стало підписання Римських договорів про створення Європейського Економічного Співтовариства і Європейського співтовариства з атомної енергії. Проте, ні у Паризькому договорі, ні у Римських договорах не було прямої згадки про необхідність охорони навколишнього середовища і проведення спільної екологічної політики.

Від початку створення і до 1972 року Європейські Співтовариства не мали жодної компетенції у сфері навколишнього середовища. Проводились лише окремі заходи в цій сфері, існували окремі норми, що регулювали такі питання.

   

 12

Формування європейського права навколишнього середовища11

Стокгольмська конференція ООН 1972 року мала значний вплив на розвиток екологічного права Співтовариства. В жовтні 1972 року держави-члени ЄЕС приймають Декларацію щодо програми дій із навколишнього середовища, а на початку 1973 року була прийнята Перша програма дій із навколишнього середовища (на 1973-1976 рр.). Її можна вважати першим офіційним документом, у якому були сформульовані основні принципи європейської політики у сфері охорони навколишнього середовища. З цього моменту всі пріоритетні дії Співтовариства у сфері охорони довкілля визначаються так званими програмами дій, які, хоча і не мають обов’язкової юридичної сили, є важливим інструментом регулювання питань, що стосуються охорони довкілля.

Друга програма дій Європейських Співтовариств, яка називалася “Продовження та імплементація політики Європейського Співтова­риства і програма дій з навколишнього середовища”, була прийнята у 1977 році і була фактичним продовженням і розвитком Першої програми дій.

Перша та Друга програми дій визначили основні цілі екологічної політики Європейських Співтовариств, які полягають у запобіганні, зменшенні та уникненні забруднення; підтримці екологічного балансу і забезпеченні захисту біосфери; уникненні такого використання природних ресурсів, яке може суттєво вплинути на навколишнє середовище; пошуку вирішення державами екологічних проблем за межами Співтовариства, на міжнародному рівні.

Перші дві програми дій з навколишнього середовища закріпили такі принципи екологічної політики:

– запобігання забрудненню, а не боротьба з наслідками негативного впливу;

– врахування впливу на навколишнє середовище на ранніх стадіях прийняття рішень;

– зменшення використання природних ресурсів і природи, що може суттєво вплинути на екологічний баланс;

– покращення наукових і технічних знань, з метою вживання ефек­тивних заходів для збереження й поліпшення навколишнього середовища;

– “забруднювач платить”;

– уникнення транскордонного впливу;

– врахування в екологічній політиці Співтовариством і державами-членами інтересів країн, що розвиваються;

   

 13

12Розділ I

– визначення довготермінової концепції європейської екологічної політики;

– розвиток екологічної освіти;

– координація національних програм у сфері навколишнього середовища Співтовариством та ін.

Перша програма дій зосереджувала увагу на зменшенні та запобіганні забруднення, покращенні стану навколишнього середовища і умов життя, діях Співтовариства та держав-членів на міжнародному рівні. Друга програма дій, зокрема, визначає загальні дії для захисту і покращення навколишнього середовища, що містять оцінку впливу на навколишнє середовище, врахування економічних аспектів, реалізацію дослідницьких проектів щодо захисту навколишнього середовища, дії Співтовариства на міжнародному рівні, співпрацю з країнами, що розвиваються з екологічних питань.

Третя програма дій Європейського Співтовариства “Продовження та імплементація політики Європейського Співтовариства і програма дій з навколишнього середовища” (1982-1986 рр.) була прийнята 7 лютого 1983 року. Вона містила ряд принципово нових положень, що стосувались чотирьох аспектів екологічної політики Співтовариства: необхідність подальшої інтеграції екологічної політики в інші секторні політики Співтовариства; необхідність посилення превентивних аспектів екологічної політики, при цьому особливе значення приділялось оцінці впливу на навколишнє середовище; виділення ряду галузей, дії в яких були визнані пріоритетними для покращення навколишнього середовища (інтеграція екологічної політики в інші політики Співтовариства, процедура оцінки впливу на навколишнє середовище, зниження забруднення морської і прісної води, транскордонне забруднення, небезпечні хімічні речовини і препарати, відходи, забруднення ґрунтів та ін.); формулювання низки положень, які Європейська Комісія повинна розглядати як базові під час підготовки своїх пропозицій (необхідність уникати дублювання дій, необхідність оцінювати вартість планованих дій і потенційну вимогу для їх проведення).

Окрім цього, виник ряд нових питань, які потребували регулювання, у зв’язку з розширенням Європейського Співтовариства: особлива увага до захисту Середземного моря, врахування політикою в сфері охорони довкілля Співтовариства регіональних аспектів у зв’язку з різним рівнем розвитку різних регіонів Співтовариства.

До 1987 року, коли поправки Єдиного європейського акту до Римського договору набрали чинності, Співтовариство вже прийняло понад 150 актів вторинного законодавства в сфері охорони

   

 14

 

5