ГоловнаЗворотній зв'язок

Європейське право навколишнього середовища

172Розділ 7

основі переліків таких видів і середовищ існування, які містяться у додатках до відповідних директив. При цьому переліки видів дикої флори та фауни та природних середовищ існування (у Додатках І та ІІ до Директиви щодо середовищ існування), виходять із важливості цих видів і середовищ для Співтовариства — переліки передбачають ті види та середовища існування, що мають значення на рівні Співтовариства. Дана Директива спрямована на підтримання та відновлення лише таких природних середовищ існування та видів дикої фауни та флори, які мають значення на рівні Співтовариства. На відміну від цієї директиви, Директива про охорону диких птахів охоплює усі види диких птахів, що населяють територію держав-членів.

Директива щодо середовищ існування розрізняє поняття “природне середовище існування” та “середовище існування видів”. Перше визначається як “ділянка суші чи води, що характеризується географічними, абіотичними чи біотичними властивостями”, а друге — як “навколишнє середовище, визначене специфічними абіотичними та біотичними факторами, у яких вид живе на будь-якій стадії його біологічного циклу”. Таким чином, збереження має подвійне завдання: по-перше, для збереження видів (як необхідного компоненту для підтримки їхнього життя), і по-друге, збереження цілісних екосистем (як певних територій, які є унікальними самі по собі, оскільки виділяються певними географічними, абіотичними чи біотичними властивостями).

Термін “збереження” (видів чи середовищ існування) визначається даною Директивою, як сукупність заходів, необхідних для підтримання чи відновлення природних середовищ існування та популяції видів дикої фауни і флори до сприятливого статусу. Директива також передбачає чіткі індикатори досягнення цього статусу. Зокрема, для того, щоб статус збереження видів вважався “сприятливим”, повинні існувати наступні умови: – здатність виду підтримувати себе як життєздатного компоненту

його природних середовищ існування на довготривалій основі, – відсутність зменшення чи тенденцій до зменшення природного

ареалу цих видів, та – наявність достатньо великого середовища існування для підтримання їх популяції на довготривалій основі. Статус збереження середовищ існування вважався “сприятливим” за наявності наступних умов: – збільшення або стабільність його ареалу та території, що ним

охоплюються, – специфічна структура та функції, що необхідні для його довгостро-

   

 174

Oхорона біологічного різноманіття у європейському праві173

кового підтримування, існують та, ймовірно, продовжуватимуть існувати у передбачуваному майбутньому, – статус збереження його типових видів є сприятливим.

Основним засобом збереження видів і середовищ існування є створення Європейської екологічної мережі “Натура 2000”, що включає особливі заповідні території, передбачені Директивою щодо середовищ існування й особливо охоронювані території, передбачені Директивою про збереження диких птахів. Особливі заповідні території, що включаються до цієї мережі, визначаються державами-членами пропорційно до представлення у межах її території типів природних середовищ існування і середовищ існування видів. Мережа також включає території, що мають значення на рівні Співтовариства. Вони визначаються Комісією. Визначення особливих заповідних територій здійснюється виходячи із переліків типів природних середовищ існування та видів Додатків І та ІІ до Директиви щодо середовищ існування. Ці переліки визначають типи середовищ існування та види, які мають значення на рівні Співтовариства і збереження яких вимагає призначення особливих заповідних територій.

Процедура визначення територій, які включатимуться у мережу “Натура 2000” складається із трьох етапів:

1.  визначення державами-членами національних переліків таких територій;

2.  визначення Комісією, на основі національних переліків, територій, що мають значення на рівні Співтовариства; та

3.  безпосереднє виділення державами-членами обраних територій. При цьому Комісія також має повноваження вийти за межі запропонованих державами переліків та визнати такою, що має значення на рівні Співтовариства, територію, яка не була запропонована державами. У такому випадку Комісія спершу проводить консультації із державою, якій належить обрана територія та намагається досягнути з нею взаємної згоди, щодо виділення цієї території. Однак у випадку не досягнення взаємної згоди Комісія може звернутися до Ради із пропозицією, щодо вирішення питання виділення цієї території.

Обов’язок і відповідальність щодо розроблення та вживання заходів зі збереження покладається на відповідні держави-члени. Такі заходи повинні забезпечувати уникнення погіршення, в межах цих заповідних територій, природних середовищ існування та середовищ існування видів, а також турбування видів, для збереження яких були виділені ці території.

   

 175

174Розділ 7

 

60