yandex rtb 1
ГоловнаЗворотній зв'язок
yande share
Главная->Право->Содержание->Oхорона біологічного різноманіття у європейському праві181

Європейське право навколишнього середовища

Oхорона біологічного різноманіття у європейському праві181

Завдання цих нормативно-правових актів — сприяти забезпеченню адекватного рівня захисту у сфері безпечного перевезення, поводження з та використання ГМО, утворених у результаті сучасної біотехнології, що можуть мати негативний вплив на збереження та стале використання біологічного різноманіття, створювати ризик людському здоров’ю, а також забезпечити громадянам можливість вільного проінформованого щодо ГМО.

Загальні вимоги до випуску ГМО у навколишнє середовище та розміщення ГМО на ринку передбачено Директивою 2001/18/ ЄEC щодо умисного вивільнення у навколишнє середовище ГМО. Генетично модифікованим організмом, згідно із цією Директивою, є організм, тобто біологічна істота, здатна до відтворення чи передачі генетичного матеріалу (за винятком людини), у якій генетичний матеріал був змінений шляхом, відмінним від такого, що зустрічається у природі через спарювання та/чи природну рекомбінацію.

Загальною вимогою до випуску у навколишнє середовище чи розміщення на ринку ГМО є уникнення при цьому негативного впливу на навколишнє середовище та здоров’я людини. Випуск ГМО у навколишнє середовище та розміщення їх на ринку повинно здійснюватися лише за умови дотриманням вимог, встановлених у Частинах В (щодо випуску) та С (щодо розміщення на ринку) Директиви 2001/18/ЄEC. Важлива передумова здійснення вивільнення у навколишнє середовище чи розміщення на ринку ГМО — проведення оцінки ризику для довкілля даних ГМО й отримання відповідної згоди на вивільнення чи розміщення від компетентного органу держави, на території якого вони здійснюються. Значним аспектом прийняття рішення щодо погодження чи не погодження вивільнення/розміщення ГМО є кон­сультування з громадськістю й іншими державами-членами. Директива також передбачає процедури моніторингу й обміну інформацією щодо ГМО, на випуск/розміщення яких було надано згоду.

Вимоги до використання продуктів харчування, які містять ГМО встановлюються Регламентом № 1829/2003 про генетично модифіковані продукти харчування та корми, Регламентом № 1830/2003 про відстежування та маркування ГМО і відстежування продуктів харчування й корму, виготовлених із ГМО та Регламентом № 258/97 щодо нових продуктів та інгредієнтів нових продуктів. Дані продукти не повинні створювати загрози для споживачів чи вводити споживачів в оману, а також бути несприятливими для харчування порівняно, з продуктами, які вони заміняють. Перед розміщенням на ринку такі продукти повинні проходити відповідні перевірки, внаслідок яких приймається рішення щодо дозволу допуску таких продуктів

   

 183

182Розділ 7

на ринок. Дане рішення визначає також умови використання, при­значення, особливості та специфічні вимоги щодо маркування такої продукції. Серед інших вимог щодо маркування такої продукції, обов’язковою є вказівка про наявність у ній ГМО. Дана продукція, в свою чергу, повинна також проходити оцінку її впливу на навколишнє середовище та можливого ризику, що можуть нею створюватись. Рі­шення чи положення, які приймаються щодо продуктів, котрі можуть мати негативний вплив на здоров’я людини повинні, в свою чергу, повідомлятись Науковому комітету із харчування. Стосовно такої про­дукції держави-члени можуть встановлювати заборони й обмеження на розміщення її на ринку в межах території цих держав.

Регулювання використання генетично модифікованих мікроор­ганізмів (далі ГММО) здійснюється у Співтоваристві згідно з по­ложеннями Директиви 90/219/ЄЕС про використання генетично модифікованих мікроорганізмів у замкнутих системах. Використання ГММО повинно здійснюватися без завдавання шкоди навколишньому середовищу і здоров’ю людини. Для досягнення цього держави-члени повинні регулювати використання ГММО з метою зведення до мі­німуму їх негативних впливів. Особи, що здійснюють використання ГММО, мусять дотримуватися певних принципів безпеки. Перед по­чатком першого використання ГММО у певних спорудах (обладнанні) особа, котра планує здійснювати таке використання повідомляє про це відповідні компетентні органи. Залежно від рівня небезпечності, ГММО поділяються на дві групи: група І — менш небезпечні ГММО, що відповідають критеріям, передбаченим у Додатку ІІ до Директиви 90/219/ЄЕ; та група ІІ — ГММО, які не відповідають цим критеріям і вважаються більш небезпечними. Вимоги до інформації, котра по­винна міститися у повідомленні залежать від рівня загрози, яка може створюватися даними ГММО. Держави-члени також складають плани дій на випадок аварій. Такі плани включають заходів, які слід вживати на випадок аварій та процедуру інформування осіб, що можуть зазнати впливу від таких аварій, щодо заходів для забезпечення їх безпеки. У випадку аварії особа, що використовує ГММО, негайно повідомляє про це компетентні органи і подає усю інформацію, необхідну для оцінки впливу цієї аварії та розроблення адекватних заходів реагування. У свою чергу, держава-член, на території якої сталася аварія повідомляє Комісію та інші держави-члени, які можуть зазнати впливу внаслідок даної аварії.

Важливим аспектом регулювання використання ГМО є регулю­вання їх транскордонного перевезення. Воно здійснюється на основі Регламенту № 1946/2003 про транскордонне перевезення ГМО,

   

 184

 

64