yandex rtb 1
ГоловнаЗворотній зв'язок
yande share

Європейське право навколишнього середовища

210Розділ 8

може бути заборонено, якщо компетентний орган країни відправника відходів має підстави вважати, що відходи не будуть видалені у країні призначення у безпечний для довкілля спосіб.

Компетентний орган країни відправника призначених для видалення відходів, експортованих у країни-члени ЄАВТ, повинен також вимагати, щоб поводження з цими відходами, як протягом усього періоду переміщення, так і у країні призначення здійснювалося у безпечний для довкілля спосіб.

Крім того, країна-експортер повинна повідомляти країну імпортера та країни транзиту відходів про їх переміщення в межах Співтовариства та за його межі. Країни-імпортери та країни транзиту повідомляють країну-експортера про отримання такого повідомлення та дають згоду або відмовляють у прийнятті цих відходів.

Переміщення вважається дозволеним лише при наявності у перевізника письмового дозволу країн імпорту та транзиту, а також підтвердження наявності контракту між експортером відходів та їх одержувачем. Такий контракт також повинен вказувати конкретні, екологічно прийнятні способи поводження з відходами. Одержувач повинен, у свою чергу, повідомити експортера та відповідні компе­тентні органи про одержання відходів та їх видалення згідно з вимогами, погодженими у повідомленні (про імпорт).

Допускається переміщення відходів у межах Співтовариства (із одних держав-членів у інші) для їх безпечного видалення у найближчих та належних місцях (об’єктах). Таким чином, Співтовариство повинно гарантувати безпечне та ефективне видалення відходів на території Співтовариства, розумно та ефективно розподіляючи відходи між місцями видалення, розташованими на території різних держав-членів, та уникнути їх накопичення в одних місцях і деградації цінних природних територій.

4. Правове регулювання поводження з окремими видами відходів.

Особлива увага у законодавстві Співтовариств про відходи при­діляється видаленню небезпечних відходів, відпрацьованих мастил, поліхлорбіфенілів і поліхлортерфенілів (ПХБ/ПХТ), діоксиду титану, стічних вод. В останні роки було прийнято також ряд директив щодо відходів обладнання і транспортних засобів.

Небезпечні відходи

Правове регулювання управління небезпечними відходами здійснюється згідно з загальними вимогами, встановленими для всіх категорій відходів (передбачених Рамковою директивою про

   

 212

Правове регулювання поводження з відходами у рамках ЄС211

відходи, директивами про захоронення та спалювання відходів та регламентом про переміщення відходів) та особливих вимог відповідних нормативно-правових актів про небезпечні відходи. Основними нормативно-правовими актами щодо управління небезпечними відходами є Директива 91/689/ЄЕС про небезпечні відходи і Директива Ради 94/67/ЄC про спалювання небезпечних відходів.

Основне завдання Директиви про небезпечні відходи — закріплення єдиного визначення поняття небезпечних відходів на території Співтовариства і впровадження більшої уніфікації у поводження з такими відходами.

Згідно з Директивою про небезпечні відходи “небезпечні відходи” — тверді чи рідкі відходи, що входять до переліку відходів (Європейський каталог відходів), та володіють однією або кількома характеристиками, передбаченими у переліку Додатка ІІІ до Директиви про небезпечні відходи, а також будь-які інші відходи, які визначені державами-членами, як такі, що мають будь-яку із властивостей переліку цього Додатка.

Змішування небезпечних відходів з іншими відходами забороняється. У разі, якщо небезпечні відходи були змішані з іншими відходами, речовинами чи матеріалами, вони повинні відокремлюватись, якщо це технічно та економічно можливо, та якщо це сприятиме дотриманню вимоги щодо не завдання шкоди здоров’ю людей та навколишньому середовищу. Винятком із цього можуть бути лише змішування, необхідне для попередження вироблення небезпечних відходів, їх рециркуляції чи перетворення. При цьому, такі операції повинні здійснюватися на підставі та згідно з спеціальними дозволами.

Держави-члени забезпечують реєстрацію й ідентифікацію (встановлення виду/категорії відходів) на кожному місці (об’єкті) видалення. Держави-члени також забезпечують пакування та маркування таких відходів згідно з міжнародними стандартами і стандартами ЄС при їх збиранні, транспортуванні та тимчасовому зберіганні.

Діяльність із видалення, переробки, зберігання та переміщення небезпечних відходів здійснюється лише на підставі та згідно з дозволами, які видаються компетентними органами держав-членів. Особливостями дозвільної системи щодо небезпечних відходів є те, що до здійснення видалення чи утилізації небезпечних відходів не застосовуються винятки, передбачені щодо організацій/підприємств, які проводять видалення власних відходів на місці виробництва. Винятки можуть встановлюватися лише щодо організацій/підприємств, які здійснюють утилізацію небезпечних відходів згідно з умовами Рамко-

   

 213

212Розділ 8

вої директиви, тобто в разі прийняття державам-членами загальних правил щодо здійснення таких операцій. Такі загальні правила над­силаються державами-членами до Комісії не пізніше трьох місяців до моменту набуття ними чинності.

Організації/підприємства, щодо яких встановлено винятки, повинні реєструватися компетентними органами держав-членів. На відміну від Рамкової директиви про відходи, Директива про небезпечні відходи поширює вимогу щодо реєстрації також на виробників відходів. На них також покладається обов’язок ведення реєстрів відходів, передбачений Рамковою директивою про відходи щодо організацій/підприємств, які здійснюють утилізацію та видалення відходів. Такі реєстри повинні зберігатися протягом, принаймні, трьох років. Реєстри, що ведуться організаціями/підприємствами, які здійснюють переміщення відходів, повинні зберігатись протягом, принаймні, дванадцяти місяців.

Організації/підприємства, на яких виробляються небезпечні відходи, чи підприємства, що їх приймають, а також транспортні засоби для їх переміщення підлягають постійним перевіркам компетентними органами держав-членів. Компетентні органи держав-членів також публікують плани роботи з небезпечними відходами, окремо або в межах загального плану поводження з відходами (як вимагає Рамкова директива про відходи).

Дозвіл на спалювання небезпечних відходів надається лише, за умови, якщо заявник на отримання дозволу доведе, що завод зі спа­лювання сконструйований, обладнаний та функціонуватиме таким чином, що будуть вжиті всі необхідні заходи щодо попередження забруднення навколишнього середовища. Дозвіл на здійснення спалювання небезпечних відходів повинен містити перелік типів і обсягів тих небезпечних відходів, які можуть спалюватись на даному завод, а також вказувати його загальну потужність.

Заяви на спалювання та відповідні рішення компетентних органів і результати моніторингу діяльності заводів зі спалювання повинні бути відкритими та доступними для громадськості.

Інші відходи

Правовою основою регулювання поводження з відпрацьованими мастилами у Співтоваристві є Директива 75/439/ЄЕС про видалення відпрацьованих мастил30. Дана директива спрямована на створення уніфікованої системи збору, перероблення, зберігання та видалення відпрацьованих мастил. Згідно з цією директивою найбільш пріо-

OJ L 194, 25/07/1975.

   

 214

 

74