ГоловнаЗворотній зв'язок
Главная->Право->Содержание->працює натурфілософія Арістотеля – субстанційна форма, властивості, якісні зміни; відкидаються, їх замінюють матерія, закономірно діючі сили, переміщення речовин, сила. Принципи пояснення через чис

Європейське право як феномен духовно-практичного освоєння світу

працює натурфілософія Арістотеля – субстанційна форма, властивості, якісні зміни; відкидаються, їх замінюють матерія, закономірно діючі сили, переміщення речовин, сила. Принципи пояснення через число, рух, закон. Природа розуміється як система закономірного руху частинок маси.

 

правознавстві. Звичайно, було б помилкою стверджувати, що юридична конструкція була породженням ХVІІ століття. Оскільки перетворення будь-якого фактичного відношення у відношення юридичне та підведення факту, події під норму, це вже і є юридична конструкція. Але методологічне обгрунтування конструкції та розширення сфери її “застосування” відбулося якраз у вказаний період. До найбільш важливих досягнень конструкції того часу відносяться: – розробка вчення про фізичні та юридичні особи (або як їх тоді називали, прості та складні моральні особи) та вчення про державу як юридичну особу.

У ХІХ столітті продовжувалася робота новаторів в руслі розгляду права як волевиявлення держави. Право було визнане волею класів, і це породило юридичний позитивізм. Але суттєво змінюється трактування суспільства, соціологізм ХІХ століття визнає суспільство компактною  масою соціальної матерії, наділяє його всемогутністю, підкоряючись йому і обожествляючи його, і внаслідок цього суспільство втрачає свій юридичний характер і одержує метафізичний зміст.

Хоча закладені ще за Нових часів принципи права продовжують існувати й сьогодні, але право в такому вигляді, в якому воно проіснувало століття, все частіше піддається критиці. Сьогодні ми говоримо про кризу європейського права, яка виражається у абстрактності та формальності правових норм, у “винесенні” суб’єкта права “за дужки”, у подальшій регламентації та деталізації правових вимог, які в кінцевому підсумку не охоплюють усе розмаїття людського життя і створюють необхідність внесення до них життєвих компонентів.

У чому ж саме полягає криза права? Щоб дати відповідь на це запитання, необхідно звернутися до історії розвитку європейського права. Звичайно, ми зробимо це схематично, оскільки ця проблема є темою окремого дослідження. Отже, обмежимося лише невеликим екскурсом в історію права. Коли ми говоримо про історію права, маємо на увазі, що розвиток цей жодною мірою не можна представити лінійно, начебто цей розвиток передбачає послідовну зміну природного права позитивним (щось на кшталт циклічної теорії цивілізацій). Під природним правом будемо розуміти право, засноване на трансцендентних принципах (метафізичний Розум, Благо, Справедливість), на системі понадмирських цінностей, які в реальному житті трактуються як вияв Божественного розуму – Логосу, Природи, християнського Бога. Норми такого права визнаються абсолютними, незмінними, сакральними, вони є виразом справедливості і мудрості Бога, тоді як норми позитивного права є штучними, створеними людьми, вони є засобом для підкорення однієї групи іншій чи класу. Норми такого права мінливі, невічні, умовні, інколи носять характер “подвійної шкали цінності”, вони повністю утилітарні, тобто позбавлені трансцендентності. Покарання у позитивному праві є воздаянням по заслугах, перевихованням злочинця, тоді як у праві духовному воно трактується через поняття гріха. Для природного права характерні пошуки людиною міри та оцінки проступків ззовні. Середньовічні пенітенциалії (покаянні книги) накладали на людину покарання і, як тільки епітимія була виконана, людина вважала себе примиреною з Богом, церквою, суспільством, із самою собою, в противному випадку її очікували розкаяння або докори сумління.

Отже, перейдемо безпосередньо до фактологічного матеріалу. У греко-римському праві до V століття до н.е. переважало jus divinum, тобто божественне право, яке передбачало застосування божественних юридичних норм, приписаних Богом законодавцям, правителям, суддям. Таким чином, таке право було божественним, а тому священним, покарання злочинця розумілося як спокута. Кінець VІ століття до н.е. знаменує упадок трансцендентного права та появу і утвердження в V столітті позитивного права (цей період тривав до V століття н.е.). Християнство привносить свою інтерпретацію надмирської істини, яка трансформується у правовій сфері у природне право. Право християнської цивілізації є результатом одностороннього договору Бога з людьми.*

Зміна типу права в історії європейської цивілізації тісно пов’язана з ціннісно-смисловим полем кожної історичної епохи. Криза європейського права в ХХ столітті означає девальвацію правових цінностей, конкретизація яких відбувається у правових нормах. Втрата правовими нормами свого “престижу” означає сьогодні тотальну раціоналізацію індивідуальних, групових інтересів, а тому правові норми стають знаряддям у руках сильного. Тому сьогодні право та його норми немислимі без підтримки таких сил, як поліція, тюрма, а точніше – без насилля. Втративши моральну імперативність, правові норми втратили і регулюючу силу. Але груба фізична сила не може забезпечити дієвості права без підтримки ідеально-духовного компонента, яким є трансцендентна цінність. Паралельно з процесом індивідуалізації, процесом становлення особистості, відбувся і процес “деградації” моральних цінностей, тобто, обмирщення трансцендентної, надмирської цінності. Низведення Бога, “смерть” трансцендентної цінності, звільнення людини від моральних імперативів, від абсолютів, прагматизм, війна інтересів – ось чинники правової кризи. Розвінчування людини як вінця природи, недовіра до всемогутності розуму людини, сотово-клітинкові

 

11