ГоловнаЗворотній зв'язок
Главная->Право->Содержание->*Високий ступінь індивідуалізму,

Європейське право як феномен духовно-практичного освоєння світу

*Високий ступінь індивідуалізму,

 визнання цінності особистості дало підстави А.В.Оболонському стверджувати, що європейська цивілізація є персоноцентричною, тобто такою, яка визнає індивіда точкою відліку у суспільстві, на відміну від системоцентризму, з пріоритетом соціальної системи. Див. детальніше Оболонский А.В. Драма российской политической истории: система против личности. М. 1994. с. 183). В цьому плані культура особистості є механізмом ідеального розуміння свого власного образу як можливої модальності самореалізації в культурі. Тому невідчужуваність прав, свобод є необхідними формами культури, основне призначення яких впорядковувати особистісний космос, вибудуваний за принципом діалогічної інтерсуб’єктивності.

описаному подієвому фону – це і збільшення частоти коливань антропного принципу та його криз, це і заміна раціоналізму Просвітництва екзальтованим та емоційним романтизмом, який загострив увагу на суперечностях між соціумом та індивідом.19

Щоб прийти до розуміння права як міри свободи, європейцям необхідно було визнати за кожною особистістю свободу волі, покласти на людину всю відповідальність за її вибір та вчинки. Але визнання свободи волі означало відмову від існування вищої сили (Бог, Держава), здатної регулювати, направляти дії людини, компенсуючи її недосконалість за допомогою насилля, перспектив “вічного” життя або шляхом усе більшої регламентації життєдіяльності людини за допомогою диференціації норм та законів. Останній спосіб є найнеефективнішим, оскільки існування величезної кількості норм, законів ще не означає “панування” права.

Найбільш повно обгрунтування права через поняття свободи було зроблено в класичній німецькій філософії. Кант уперше пов’язав поняття природи людини з поняттями волі, свободи, свавілля. Практичний розум є, у розумінні Канта, свободою, за допомогою якої людина здатна  формувати саму себе, а отже, право як форма практичного розуму є полем творчості для людини. Визнавши існування двох автономних світів – феноменального та ноуменального – Кант визнає за свободою існування у феноменальному світі як свободи внутрішньої – моралі та свободи зовнішньої – право. Тому право, в розумінні Канта, має справу із зовнішніми умовами людського життя, оскільки право має справу лише із вчинками, які пов’язані з примусом. Однак, Кант розглядає право як явище практичного життя, а отже, воно повинне містити в собі принципи практичного розуму. Таким чином, право підпадає під розгляд у руслі практичної філософії, центральним поняттям якої є свобода. В такому контексті свобода розуміється двояко: вона є основою індивідуальної моральності і разом з тим – вона головна мета суспільного життя. Але оскільки індивідуальна свобода може перетворюватися у свавілля, то перешкодою для цього є загальна воля свободи. Загальна воля є основною умовою створення та функціонування правових відносин, але головне призначення якої – санкціонування здійснення індивідуальної свободи в межах незнищення свободи інших. Такою загальною волею у Канта є держава.

 

14