ГоловнаЗворотній зв'язок
Главная->Право->Содержание->Ідеї-компроміси.

Європейське право як феномен духовно-практичного освоєння світу

Ідеї-компроміси.

 В межах цього дослідження особливий інтерес представляють ідеї свободи, рівності та справедливості з точки зору можливості їхнього втілення у реальному житті, розгляд їх через призму соціального та способів соціальної організації, до яких відноситься право як один із основних регулятивних принципів людського життя, який безпосередньо виростає з духовно-практичного освоєння дійсності.

Детермінованість свободи індивіда суспільством була усвідомлена давно. Демокріт справедливо зауважував, що свобода окремого індивіда пов’язана з типом суспільного устрою, з тим, настільки вільне саме суспільство. На думку Демокріта, хоча ідеал свободи  і полягає в незалежності окремого індивіда від інших індивідів і від суспільства в цілому, єдино істинним варіантом цієї свободи може бути лише суспільство, яке забезпечує безпеку індивіда і надає йому засоби для задоволення його потреб. Для християнської теології (не зважаючи на те, що християнство вперше оголосило рівність людей перед Богом) була неприйнятна  антична установка на обгрунтування вільного вибору між добром і злом. Свобода волі ототожнювалась Тертулліаном і Августином з гріховним земним началом, із свавіллям особистості, яка не підкоряється божественному промислу.

Новий переворот в усвідомленні свободи відбувся в Нові часи і був пов’язаний з теорією суспільного договору. Відповідно до вчення Спінози, людина в своєму прагненні досягнути свободи зобов’язана привести свої ідеї і уявлення до згоди з природним порядком природи і суспільства. Держава допомагає людям набути розумну свободу, однак при цьому вона сама повинна суворо дотримуватися умов суспільного договору: держава не має права посягати на гідність, честь і совість людей.

Європейська культура ще на світанку свого існування зробила свободу предметом філософської рефлексії і дуже рано прийшла до розуміння свободи як цінності, свідченням чого є факт прийняття в 1879 році Національним зібранням Франції Декларації прав людини і громадянина, в якій проголошувалося, що “метою будь-якого політичного союзу є збереження  природних прав людини. Права ці такі: свобода, власність, безпека і опір гнобленню”.26

Європейське право має два найбільш розвинені інститути “втілення” свободи, рівності та справедливості на практиці – конституція та права людини. Конституція, як предмет теоретичного осмислення, пройшла кілька етапів – від розуміння конституції як конструкції та устрою у античному світі до державно-політико-правового документа сучасності. Нас цікавить розуміння конституції як певної реальності, яка набуває сили у державах із розвиненою центральною владою, а тому основне її призначення – через обмеження державної влади оберігати свободу громадян, класу або груп населення. Тому соціальна взаємодія повинна спиратися на компроміс у обмеженні та гарантії свобод учасників соціальної взаємодії у політиці та праві. Існування конституції пов’язане із визнанням свободи волі як сутнісної сили людини. Наприклад, А.І.Яковлєв так визначає призначення конституції – “втілюючи  соціальні компроміси, конституція окреслює границі, межі, міру цих свобод. Визначаючи в своїх нормах міру свободи конкретних суб’єктів – учасників соціальних взаємодій, конституція запобігає виникненню домінуючої політичної сили, яка здатна порушить границі свободи всіх інших суб’єктів, позбавити їх цієї свободи. Цим самим конституція такого роду здійснює центральне призначення права – бути втіленням і мірою буття свободи”.27  Конституція як юридично-політичний документ може бути результатом свідомої фальсифікації або ж розумітися як спосіб визначення ідеалів і цілей (політичний аспект проблеми).

 

17