ГоловнаЗворотній зв'язок
Главная->Право->Содержание->Індивідуалізація як умова становлення європейського права.

Європейське право як феномен духовно-практичного освоєння світу

Індивідуалізація як умова становлення європейського права.

Розгляд проблеми прав людини був би неповним без аналізу такого поняття, як індивідуалізація. Індивід, як цінність, на сьогодні є найважливішою цінністю в суспільстві. Коли ми говоримо про цінність, то маємо на увазі, що певний набір цінностей є наявним у кожній історико-культурній епосі. Набір цінностей і основних життєвих орієнтирів, система цих цінностей та ідей, які є легітимними в певному соціокультурному просторі, будемо вважати ідеологією. В залежності від пріоритетності одних цінностей над іншими у визначений час можна зробити наголос на відмінностях та різницях “свого” і “не-свого”, “ми” і “не-ми”, між сучасним та не-сучасним, між класичним та не-класичним. Кожна культурна епоха має свою власну ієрархію цінностей, що і визначає аксіологічний фундамент сутності цієї культури.

Сучасність характеризується індивідуалістичною ідеологією і, як наслідок, маємо зростання інтересу до проблеми прав людини, а тому індивід розглядається як безумовна цінність, наділена атрибутами рівності, свободи, розуму. Становлення європейського індивідуалізму пов’язане з поступовим стиранням різниці між цінностями транцендентними та життєвими. При наявності трансцендентних цінностей індивід втягнений у сферу тяжіння до трансцендентності, вважаючи за істинне те, що не належить до світу його життя. Це дало підстави А.Дюмону розмежувати поняття “індивід-поза-світом” та “індивід-в-світі”. “Індивід-поза-світом” поступово входить у світ, який його оточує, віднаходить у ньому цінності та смисли, а отже, світ перестає бути для нього чужим і зовнішнім, і це все називається процесом індивідуалізації. Індивідуалізацію неможливо уявити без розгляду її поза такими категоріями як “політичне” та пов’язаною з нею Державою, а також категорією “економічне”.33

Для сучасності взагалі, а також для розгляду права з гуманістичних позицій, беззаперечним є визнання цінності індивідуальності. Але історико-культурологічні передумови та умови формування індивідуалізму до цього часу не з’ясовані, в тому розумінні, що в літературі не існує однієї усталеної точки зору з цієї проблеми: можна говорити про існування цієї ідеї завжди, а можна пов’язувати виникнення індивідуалізму з конкретними історичними часами (епоха Відродження, Нові часи). І все ж найбільш впливовою концепцією виникнення індивідуалізму є точка зору, яка вбачає витоки індивідуалізму у класичній та іудейсько-християнській традиціях.34 Звичайно, недопустимою є пряма (безпосередня) екстраполяція уявлень та виявів індивідуалізму раннього християнства на сучасність, адже між ними різниця в сімнадцять століть. Сучасність визнає  індивіда цінністю, тобто, індивід є цінністю по суті, а не просто як об’єкт, який протистоїть іншим, але він не є індивідуальним зразком роду людського, перш за все індивід – це певний універсум, який включає в себе етноментальні особливості, який відкритий світові.

На нашу думку, доцільно розглянути детальніше процес становлення індивідуалізації, щоб повніше та глибше зрозуміти сучасні демократичні процеси, з якими тісно пов’язана проблема прав людини.

Як уже було вказано, вихідним пунктом індивідуалізації є процес поступового входження трансцендентних цінностей у “мирський” світ, тобто процес “обмирщення” цінностей. Християнський світ з його абсолютною цінністю – Богом – породжує постійну напругу між життям “вічним”, “обіцяним” та життям земним, така ситуація отримає пізніше назву “croix” – абсурдність розп’яття. Стає цілком зрозуміло, що в такому “ціннісному” оточенні цінність індивіда набуває своєї значимості за рахунок знецінення світу та за рахунок синовньої приналежності до Бога, тому і рівність несе в собі відбиток Христа – братство любові у Христі. Якщо стоїки оголошували людей рівними внаслідок того, що вони розумні, то християнська рівність визначалася через приналежність Христу. Апостол Павло говорив: “немає уже іудея, ні язичника; немає раба, ні вільного; немає чоловічої статі, ні жіночої; бо всі ви одне в Христі Ісусі”. Вперше протест проти нерівності був піднятий Мартіном Лютером в царині розмежування духовних та світських людей, який полягав у визнанні всіх людей рівними у духовній сфері. Перенесення проблем рівності – нерівності із сфери релігійної у сферу економічну відбулося під час Англійської революції 1640 – 1660 років. Левеллери* проголошували, що всі англійці, а потім і всі люди народжуються вільними і рівними, акцентуючи увагу на рівності всіх людей у праві на власність, вольності та свободу.

Індивід у християнстві живе в світі, над яким панує над-мирська істина-цінність, яка вимагає пояснення та обгрунтування за допомогою інтелектуального засобу, який міг би виправдати земні настанови та

інститути з точки зору над-мирської істини. Запозичивши ідею природного закону у стоїків, як ідею Бога, яка переломлюється в універсальному  духовно-фізичному природному законі, отці церкви трактували її як закон, який універсально усім управляє, визначає природне та соціальне положення людини, проявляється у людини законом розуму, через посередництво якого людина здатна пізнавати Бога. Але разом з цим природний закон чітко і жорстко встановлює границі домагань індивіда – як істота “під Богом” він повинен знати свою роль в соціальному світі (звідси й ієрархічність середньовічного суспільства), підкорятися “природі”, але при цьому всьому він підіймається над цим, внаслідок даного Богом розуму та морально-релігійної свободи, а дві останні умови є свідченням єдності людини з Богом. Зрозуміло, що ідея природного закону для середньовічного християнства була джерелом i виправданням соціальних інститутів та юридичних норм. Ще задовго до християнства Зенон говорив про природу як розум, яка стає регулятором в людині. Тому наявний світ завжди співвідноситься зі світом, який повинен бути (із світом належним), а тому він не може бути світом абсолютних цінностей, а тільки відносних. Світ християнина – це дихотомічний світ: він і перепона, і передумова на шляху до спасіння, тому реальне життя – умовне, релятивне у порівнянні з абсолютним буттям Бога. Подібне розмежування особливо характерне для середньовіччя – створення образу ідеального людства та людства дійсного (точкою відліку такого положення є факт

 

19