ГоловнаЗворотній зв'язок
Главная->Право->Содержание->ХІХ століття як століття “панування позитивізму”

Європейське право як феномен духовно-практичного освоєння світу

ХІХ століття як століття “панування позитивізму”

 знаменує собою повний крах абсолютної, надмирської, метафізичної цінності. Автономізація особистості призвела до зміщення акцентів у відношенні індивід – метафізична трансцендентна цінність. Якщо метафізична трансцендентна цінність для попередніх епох виконувала роль орієнтиру, була своєрідною “точкою Омеги”, до якої прагнуло людство, вона була метою екзистенційних та духовних устремлінь, то в епоху індустріалізації вона стає надбанням духовного внутрішнього світу особи. І як не згадати в зв’язку з цим філософію Фрідріха Ніцше. Позамежні для людини метафізичні цінності були спростовані, щоб знову відродитися в образі надлюдини. Надлюдина, на своєму власному внутрішньому духовному полі, регенерує ті ж самі трансцендентні цінності.

Цілком закономірним є небувалий вияв творчої свободи у ХХ столітті, яка має і свій зворотній бік медалі – недовіра до класичних нарративів, криза метафізичних цінностей, обезбоження розуму, криза релігійності та правова криза, духовна бездомність людини. Остання виражається в тому, що індивід усвідомлює трагічність та розірваність буття як свою внутрішню проблему,та пов’язану з нею проблему вибору. Але слід відзначити, що сьогодні спостерігається новий тип синкретизму, суть якого полягає у монадності людини, відкритій світові, смислоутворення індивіда, зокрема, та людської спільноти, взагалі, охоплює набір життєвих цінностей. Все пронизує усе, панують горизонтально-сотові зв’язки, на відміну від вертикальних попередніх епох.38  *

І ще одне уточнення необхідне для детальнішого розгляду проблеми прав людини як однієї із форм втілення ідей свободи, рівності та справедливості на практиці. Мова іде про ідею гуманізму в сучасному її розумінні. Ідея гуманності послужила в ХVІІІ столітті знаряддям для боротьби з державним абсолютизмом та церквою. Вона була ідейним джерелом прав і свобод людини, означала прагнення до прогресу індивіда та суспільства. Проблемі гуманності присвячували свої роботи філософи від Руссо до Вундта, вона визнавалася абсолютною культурною цінністю до того часу, доки її “авторитет” не був підірваний Шопенгауером та Ніцше. Виникнувши як заперечення ідеї церковного спасіння, ідея гуманності послужила основою для виникнення та поширення ідей “природної” людини. Внаслідок цього людина одержала теоретичне осмислення як істота, що існує поза церквою.

 

22