ГоловнаЗворотній зв'язок
Главная->Право->Содержание->Ролі представляють інституалізований порядок на двох рівнях:

Європейське право як феномен духовно-практичного освоєння світу

Ролі представляють інституалізований порядок на двох рівнях:

1.       виконання ролей представляє саме себе. Бути захисником на судовому процесі означає грати роль захисника;

2.       роль показує інституаційну обумовленість поведінки, бо роль захисника взаємопов’язана з іншими ролями, сукупність яких становить інститут права. Кожна роль – це представник інституту, оскільки, інститут може проявити себе в актуальному досвіді через демонстрацію ролей. Завдяки ролям, як можливості постійного існування інституту, останній реально присутній у досвіді індивідів.6

Конкретне виконання ролей пов’язане з об’єктивним смислом інституту, а значить, кожна роль пов’язана з додатковими виконаннями,

 

* Бергер П. І Луман пояснюють хабітуалізацію як дію, яка часто повторюється, стає зразком, може бути відтворена  з економією зусиль і ipso facto свідомо як зразок її виконання.

які пов’язані із смислом інституту, а тому вони виконують функцію символічної репрезентації інституту. Символічна репрезентація ролей найчастіше спостерігається в релігійній і політичній сферах.

Поняття правосвідомість є похідним поняттям від статусу та ролей. Категорія “правосвідомість”

досить активно використовується теоретичними дисциплінами, що зумовлюється універсальністю правосвідомості. Проблема правосвідомості знаходиться на зіткненні філософії, теорії права, соціальної психології, соціології права. Філософія розглядає правосвідомість як відносно самостійну форму суспільної свідомості, у з’ясуванні умов породження явища правосвідомості, дослідження її смислового ядра, розглядає ще поняття ідеї права та закономірностей його функціонування і реалізації; для соціальної психології – це особливе формоутворення психіки, яке відображає світ права і регулює дії і вчинки людей у цьому світі; культурологічний аспект дослідження передбачає виявлення певних соціокультурних елементів правосвідомості; в теорії права правосвідомість є елементом правового регулювання; соціологія права вбачає в правосвідомості одну з умов ефективності дії правових норм, правоохоронної діяльності та механізму дії права.

Питання про специфіку феномена правосвідомості до цього часу залишається відкритим, адже сказати, що правосвідомість відображає право і правову дійсність, означає нічого не сказати. Правову дійсність відображають по-різному і моральна, і політична, і естетична форми суспільної свідомості.

Незважаючи на те, що правосвідомість досліджується в різних напрямках, багато з її теоретичних положень залишаються дискусійними. Насамперед це стосується самого поняття правосвідомість. На сьогодні наукова література дає нам велику кількість дефініцій цього явища. Вважаємо, що можна вичленити два підходи до визначення правосвідомості. Представники першого напрямку розуміють під правосвідомістю відображення потреби у правовому регулюванні певних суспільних відносин. Так, на думку Г.Остроумова, правосвідомість являє собою сукупність уявлень, ідей, понять, які виражають потреби в опосередковуванні поведінки людей державно-правовою волею. Представники другого напряму стверджують, що правосвідомість є відображенням суб’єкта діючого права і правових явищ (слід зазначити, що з цієї точки зору правосвідомість розглядається з превалюванням в ній раціональних або емоційних компонентів, або робиться акцент на її  соціально-правовому аспекті).7 Найбільш послідовними представниками другого напрямку є філософи та юристи. Якщо Л.Явич розуміє під правосвідомістю систему уявлень, оцінок, переконань, настроїв і почуттів, які розкривають відношення особи до діючого права8, то А.Алексєєв відносить до правосвідомості сукупність уявлень і почуттів, які виражають відношення до діючого та бажаного права, вважаючи, ще основним компонентом у структурі правосвідомості є правові уявлення,9 а Т.Бельський визначає правосвідомість як усвідомлення права і правових відношень через призму класових елементів.10

Але беззаперечним залишається той факт, що правосвідомість не тільки відображає соціальну дійсність, але і діє (впливає) на неї. Вона є однією з найбільш активно діючих форм суспільної свідомості, оскільки в ній регулятивна функція переважає над пізнавальною і оціночною. Цілком закономірно, що деякі автори у визначенні правосвідомості акцентують увагу на її практичній ролі. Наприклад, І.Фарбер вважає, що правосвідомість, як одна із форм суспільної свідомості, є сукупністю правових поглядів і почуттів, які мають нормативний характер і обов’язково включають у себе знання правових явищ, їх оцінку з точки зору класової справедливості, нові правові вимоги відповідно до економічних та політичних потреб.11 Труднощі у визначенні правосвідомості полягають в різному розумінні філософами та юристами природи правосвідомості. З точки зору семантики “правосвідомість” представляє собою синтез філософського поняття “свідомість” і юридичного поняття “право”. Залежно від визнання первинності права чи свідомості в правосвідомості знову ж таки розрізняють два напрямки. Або правосвідомість розглядається як продукт права, правових явищ, суспільні відношення при цьому відображаються у свідомості людей лише тоді, коли вони набувають опосередкування правом, а тому правосвідомість характеризується як сукупність поглядів і почуттів, які відображають правові явища; або правосвідомість є системою поглядів  на діюче право і правові явища і не сприяє з’ясуванню його природи і призначенню в суспільстві. Правосвідомість бере початок в суспільному бутті і є джерелом права.

Дискусія з приводу визначення сутності правосвідомості не може бути вирішена шляхом визнання однієї із вказаних точок зору, оскільки правосвідомість складне і багатогранне явище. Жодна з позицій сама по собі  не може пояснити механізм формування і розвитку правосвідомості. Трактування правосвідомості як відображення правових явищ принципово вірне, але в межах такого підходу важливі проблеми правового регулювання (правотворчість, правова політика) не можуть бути ефективно вирішені.

Пояснення ж правової свідомості виключно властивостями відображення суспільних відношень позбавляє її специфічного змісту як правового феномену, який забезпечує реалізацію викликаного нею до життя права і встановлення правопорядку в суспільстві.

Як і будь-яка інша форма суспільної свідомості, правосвідомість охоплює, у-кінцевлює безкінечну людську екзистенцію. Звичайно, кожна форма суспільної свідомості робить це своїми власними способами. Двомірність форм суспільної свідомості зумовлюється в охопленні кінцево-безкінечного людського, і це охоплення є одночасно зустріччю кінцевого і нескінченного, яка проявляється у наявності бінарного відношення раціонального і екзистенційного начал форм суспільної свідомості, які конкретизуються в інституційних і неоформлених явищах. Усе розмаїття унікальних і неповторних індивідів, які складають суспільство, безперечно вимагає уніфікації, а їх поведінка стереотипізації. На думку Е.В.Ільєнкова, стереотипи суспільної свідомості, які вже викристалізувалися і історично ствердилися, стихійно нав’язуються свідомості індивіда і намагаються за своїм образом і подобою сформувати цю свідомість.11

Двоїстий характер форм суспільної свідомості, їх бінарність знаходять своє вираження в вербалізації екзистенційних проявів і в подальшій їх раціоналізації та в оформленні стихійних відносин в інститутах. Вербально-раціональне начало форм суспільної свідомості здійснює функцію управління світом і функцію орієнтування індивіда в цьому світі. Кожна форма суспільної свідомості знаходить своє оформлення і функціонує у двох видах – насамперед, у вигляді більш-менш закінченої системи поглядів, які приписуються всьому суспільству, і другий вид – це “неофіційна” позиція суспільства, яка має джерело свого формування в безпосередніх умовах життя людей.

Як і кожна форма суспільної свідомості правосвідомість розкривається у формі безособовій, яка передбачає чітке і ясне формулювання і у формі неоформлених, невербалізованих відчуттів і емоцій, які не піддаються у-кінцевлюванню, призупиненню цього безкінечно мінливого потоку шаблонізованими засобами мови, раціоналізації. Специфіка правосвідомості як форми суспільної свідомості полягає в наявності правових категорій і понять як особливих форм і способів відображення суспільного життя.

Цікавою є точка зору В.Вакуліної про те, що всі форми суспільної свідомості можна розділити на дві групи в залежності від тих інтересів, які вони відстоюють. Для однієї групи форм характерні сьогоденні, кінцеві, часткові інтереси – це правосвідомість, політика. Інша група форм суспільної свідомості характеризується спрямованістю на позамежне, трансцендентне – мистецтво, релігія, філософія. Ці групи суспільної свідомості відрізняються засобами, якими вони користуються. Перша потребує уніфікованої мови, бо в її арсеналі переважають засоби, які продукуються, насамперед, розумом, раціональною сферою. В другому ж випадку мова має більш символічний характер, що дозволяє звертатися до людини не як до індивіда, “одного з”, а як до індивідуальності, яка має свій неповторний світ і потребує особистісного, персонального спілкування.13

Правосвідомість пов’язана не тільки з пізнанням, моделюванням і регулюванням, але й із специфічною конкретно-предметною діяльністю, яка зумовлює специфічно-якісне суспільне явище.

Розходження з приводу функцій правосвідомості (Г.Остроумов вирізняє одну функцію – соціальну; Д.Потапейко – пізнавальну і практичну; Є.Лукашева – гносеологічну, прогностичну, правового моделювання, регулятивну; В.Щегорцов – регулятивну, прогностичну, ідеологічну, правового моделювання; Н.Бура – правотворчу, регулятивну, правовиховну, розвитку правової науки, формування комуністичного світогляду), пов’язані з недостатньо чітким розмежуванням функцій правосвідомості як соціального феномена, який активно взаємодіє з правовою дійсністю, і функцій механізму правосвідомості – тобто, “системою обробки” правової інформації, яка надходить, і формування правової поведінки14. Г.Бельський підійшов до поділу правосвідомості, але ця ідея не одержала подальшого розвитку.15

Отже, соціальні функції (зовнішні) є основними напрямками взаємодії правосвідомості і соціальної дійсності. Функції ж механізму (внутрішні) – це способи обробки правової інформації, яка надходить до індивіда, і є виробленням плану діяльності і його корекції.

 

27