ГоловнаЗворотній зв'язок
Главная->Право->Содержание->Структура правосвідомості дуже складна.

Європейське право як феномен духовно-практичного освоєння світу

Структура правосвідомості дуже складна.

 В ній можна розрізнити рівень буденної правосвідомості і теоретичний рівень. Буденна правосвідомість являє собою глибинний рівень правосвідомості, її “поле діяльності” розгортається в царині практичного життя людей. У структурі буденної правосвідомості вирізняють раціональну і емоційну або емпіричну сфери. Якщо перша є підсумком особистісного, індивідуального досвіду, є накопиченням певної суми знань та сформованих навичок і умінь, які необхідні в повсякденному житті, то емоційна сфера буденної свідомості є психологічним відношенням до явищ правової дійсності, яке знаходить своє вираження у почуттях, переживаннях, установках. В емоційному переживанні світу предмет осягається в усій своїй цілісності і людській значимості. Таке осягнення можливе завдяки цілісній природі самих емоцій.

Правові почуття характеризуються суб’єктивністю відношення до дійсності. Індивіди, які переживають правові почуття, більш-менш усвідомлюють причини виникнення цих почуттів, які знаходять вираження у вербальній формі.

Емпіричний рівень усвідомлення дійсності, зокрема правової, пов’язаний з безпосередньою чуттєвою взаємодією людини зі світом, і тому емпіричному рівню усвідомлення дійсності  відповідає чуттєво-образний спосіб мислення.

Раціональна сфера буденної правосвідомості, як раціональний рівень усвідомлення правового буття – це абстрактне, логічне мислення, яке виражається в поняттях, ідеях і має мовне закріплення (фіксацію). Логічне мислення має відносно самостійний характер існування у відношенні до речей або процесів, які воно відображає, може передаватися від покоління до покоління за допомогою знань.

Знання є основним способом існування свідомості, воно представляє собою узагальнення людського досвіду, відомостей про оточуючий світ і саму людину. Знання включає в себе і оціночний момент, бо визначають свою значимість в житті людини. У відношенні до правової дійсності оцінка складається як на теоретичному, так і на емпіричному рівні. Вона представляє собою, насамперед, особистісне відношення абстрактно-раціонального характеру до правових явищ. Звичайно, знання не зводиться до результатів пізнання, воно передбачає ще й усвідомлення цих результатів. Фактичні правові знання індивіда проявляються у намаганні слідувати правовим стандартам поведінки. Людина може навіть не усвідомлювати того, що вона є носієм певної суми правових знань. Такі знання виконують функцію врегулювання щоденних взаємовідносин окремих людей.

Особливе місце в структурі правових знань займають неявні  знання. М. Полані, розміщуючи цей вид знань на периферії свідомості, підкреслює цим самим безумовний зв’язок неявних знань із рефлексією і свідомістю.17 Цей зв’язок прослідковується в характеристиках неявного знання: вони пов’язані безпосередньо з об’єктивною дійсністю, можуть передаватися від індивіда до індивіда, видозмінюються в залежності від вияву невідповідності середовищу, але ці зміни відбуваються повільніше, ніж у випадку з явними знаннями. Неявні знання характеризуються неусвідомленістю, невербалізованістю і нерефлектованістю.18

Проблематичним, з теоретичної точки зору, залишається перехід неявних знань у сферу свідомості, який, як правило, здійснюється спонтанно, поза волею суб’єкта, під впливом зовнішніх або внутрішніх стимулів. Для свідомості такий перехід є несподіваним, оскільки, поява нової інформації може не мати раціональної мотивації. Вважаємо, що саме в цьому полягає пояснення феномену інтуїції як одного з виду неявного знання, яка дуже розвинена у оперативних працівників, слідчих. Неявні знання суперечливі за змістом, оскільки їхня локалізація в області рухомої границі (між свідомістю і несвідомістю) призводить до того, що в неявних знаннях співіснують два рівноправні начала, в кожний конкретний момент одне із начал переважає, але не є одиничним. Неявні знання передують раціональному пізнанню; вони супроводжують вербально-логічну і абстрактно-понятійну роботу над проблемою.

Але правосвідомість оперує особливим видом знання – правовим знанням. У чому ж полягає специфіка цього виду знання? Гадаємо, що правовим знанням можна вважати знання, яке містить норму, яка встановлює права і обов’язки суб’єктів суспільних відносин. А нормативне розуміється як нормальний, зрозумілий стан речей, який легко впізнається. У правовому знанні визначається масштаб взаємної поведінки людей, коли дії однієї людини стають точкою відліку для іншої людини. Зміст правового знання, звичайно, включає в себе й інформацію про характер державного забезпечення реалізації правових норм. До особливостей правових знань можна віднести їх загальнообов’язковість і рівномасштабність. Формалізована система правових норм в ідеалі охоплює та описує можливі варіанти поведінки. Ще однією специфічною ознакою правового знання є його імперативність, яка є наслідком однієї з основних функцій, які здійснює право, а саме – функції регуляції суспільних відносин. Правові знання безликі й об’єктивовані.

І емпіричний, і раціональний рівні усвідомлення правової дійсності та свого місця в світі тісно між собою пов’язані. Емпіричний і раціональний рівні правосвідомості знаходять своє вираження в правовій психології.

Буденна свідомість та емоційна сфера або психологія тісно переплетені. Вони фіксуються і передаються за допомогою одних і тих же засобів (громадська думка, традиція, мода), подібні і механізми їх передачі та формування – наслідування, навіювання. Ототожнення цих рівнів дає можливість виявити в них ті характеристики, які відрізняють ці явища від теоретично-систематизованих форм на рівні ідеології. Емоційна сфера фіксує настрої, установки, форми і норми соціальної поведінки, які виражають емоційне відношення. Психологічне відношення обов’язково передбачає раціональне усвідомлення, а раціональне не існує без емоційної сторони. Якщо психологічний рівень – це вираження емоційного відношення, то буденна свідомість – це певний рівень знань про світ (світ зовнішній і світ внутрішній).

Компоненти буденної правосвідомості не просто фіксуються індивідом, відбиваються в його досвіді, а переживаються ним, вони (компоненти) реєструють, відображають те, що безпосередньо відбувається у реальних діях. Рухливість буденних знань зумовлена тим, що вони безпосередньо відображають усі ті зміни, які відбуваються в житті (чутки, думки). Стійкі елементи детерміновані тими конкретними умовами життя, соціальним положенням, відносною стабільністю їх психічних ознак (стереотипи, традиції, звички, звичаї).

На рівні буденної правосвідомості немає рефлексії з приводу точної експлікації смислів термінів, які використовуються, а лише осмислено до них відносяться. Звичайно, трактування буденної свідомості як хаотичного, дискретного набору знань – це крайня точка опису цього рівня свідомості. Буквальне розуміння основних характеристик буденної правосвідомості призводить до твердження, що цей рівень свідомості не може виконувати функцію орієнтації в світі.

Незважаючи на ті відмінності, які існують між буденною свідомістю і теоретичною, можна вирізнити ряд споріднених характеристик для цих рівнів. За рівнем організації, ступенем адекватності, глибиною відображення, зв’язки емпіричних характеристик з узагальненням, регулятивними і пізнавальними функціями, ці рівні знання споріднюються низкою однопорядкових гносеологічних характеристик, їх ідентичність випливає з того, що і те й інше являють собою знання про світ. Ця єдність визначає собою і можливості їх взаємопроникнення і взаємодії.19

Поряд із буденною і теоретичною формами правосвідомості можна вирізнити професійну правосвідомість. У вітчизняній науці існують різні назви цього рівня правосвідомості, так Д.А.Керимов веде мову про практичний рівень правосвідомості; такі автори як Є.А.Лукашева, Є.В.Назаренко, вирізняють професійну правосвідомість службовців державного апарату; В.А. Сапун вважеє, що це – спеціалізована правосвідомість, а В.Н.Кудрявцев і Н.Я.Соколов визначають її правосвідомість юристів.20

Професійна правосвідомість є формою групової свідомості, вона притаманна людям, які займаються юридичною, правоохоронною діяльністю. Професійна правосвідомість розкриває практичний смисл наукових правових категорій і понять, перетворюючи зміст цих категорій у практичну свідомість, яка виражається в професійній діяльності. Тому професійна правосвідомість як практична свідомість, орієнтована на професійну діяльність, займає проміжне положення між буденною і теоретичною правосвідомістю, бо відрізняється від першої систематизованістю правових знань.

Оскільки знання без відповідних умінь і навичок перетворюються в омертвілі утворення, виявляються малодієвими, то і правові знання, як складова професійної правосвідомості, повинні трансформуватися в професійні навички і уміння, звички, які були б орієнтовані на вміння “вибудовування” професійної діяльності.

Зв’язок між професійною і суспільною свідомістю Ю.М.Грошевой вбачає в тому, що ідеї, принципи і категорії суспільної свідомості виступають у ролі ідеологічних засобів, за допомогою яких працівники правоохоронних органів пізнають правові норми, засвоюють їх вимоги і спрямовують свою діяльність на точне застосування законів.21

На основі вказаних особливостей професійної правосвідомості можна вирізнити професійну свідомість співробітників органів внутрішніх справ. Особливістю останньої є взаємообумовленість і взаємозв’язок професійно-правової і професійно-моральної свідомості з політичною, естетичною та іншими формами суспільної свідомості. Специфічними рисами професійної правосвідомості співробітників органів внутрішніх справ виділяються правова підготовка співробітників, позитивна спрямованість правових установок  і ціннісних орієнтацій, вміння застосовувати закони та розсуд як джерело пропозицій удосконалення правового регулювання.Теоретична розробка проблем правосвідомості працівників органів внутрішніх справ потребує серйозних досліджень. Загалом же можна визначити основні соціальні фактори, які впливають на формування специфіки цього виду професійної правосвідомості. Під соціальними факторами розумітимемо соціальне середовище у широкому (соціально-економічна система суспільства в цілому) і вузькому (безпосереднє соціальне оточення людини) розумінні.

 

30