ГоловнаЗворотній зв'язок
Главная->Право->Содержание->Отже, на формування професійної правосвідомості працівників органів внутрішніх справ впливають:

Європейське право як феномен духовно-практичного освоєння світу

Отже, на формування професійної правосвідомості працівників органів внутрішніх справ впливають:

1.       соціально-політичні чинники, оскільки працівники ОВС виступають завжди від імені державної влади і їх діяльність має політичне забарвлення;

2.       соціально-правові чинники, пов’язані з тим, що працівники ОВС відображають принципи діючого права,  якість законодавчих, урядових та відомчих актів. До соціально-правових факторів відносяться: стан правосвідомості населення, працівників державних і недержавних установ, з якими працівники працюють; юридичні гарантії законних і ефективних способів дії співробітників, їх юридична захищеність перед необ’єктивною оцінкою їх дій; правовий статус працівників ОВС, їх озброєність юридичними повноваженнями;

3.       велику роль у формуванні правосвідомості працівників ОВС відіграють соціально-психологічні фактори – конфліктність роботи, постійні контакти із злочинцями та аморальними елементами, неофіційні корпоративні настрої (цілі, норми, цінності соціальної групи); задоволення або незадоволення працівників ОВС роботою; престиж роботи в ОВС;

4.       великий вплив на формування правосвідомості працівників ОВС здійснюють культурно-етнічні фактори, які включають в себе і загальний рівень культурного розвитку співробітників, і елементи “батьківської” культури.

Зрозуміло, що правові знання співробітників ОВС мають специфічне змістовне забарвлення. Такі знання характеризуються усвідомленням та активним застосуванням на практиці норм чинного законодавства, яке відноситься до компетенції ОВС. Співробітник в силу виконання своєї професійної ролі повинен постійно демонструвати свої правові знання, бо рівень його професійної свідомості безпосередньо залежить від обсягу і засвоєння нормативних документів. Але крім суто “корпоративних” знань працівник ОВС повинен володіти знаннями про право як явище соціокультурного характеру, повинен бути поінформований про суть правових явищ, закономірності їх функціонування та ін. Працівники ОВС здобувають правові знання в системі організованого правового навчання (пасивне сприйняття знань) та в міру необхідності для ефективного виконання професійних обов’язків (активне засвоєння вимог чинного законодавства шляхом самостійного вивчення документів та в ході занять по службовій та спеціальній підготовці).

Н.Я.Соколов в загальному родовому понятті професійної правосвідомості юристів розрізняє правосвідомість окремих категорій осіб, які займаються правоохоронною діяльністю. “Єдина в своїй основі професійна правосвідомість юристів виступає в процесі правозастосовчої діяльності не інакше, як у вигляді професійної правосвідомості конкретних груп державних службовців, які виконують точно визначені правові завдання, які реалізують правові норми особливими методами і в специфічних, притаманних тільки даному органу формах”.22 На основі цього можна вирізнити професійну правосвідомість оперативних працівників, суддів, слідчих і т. д. Професійна правосвідомість державних службовців розрізняється способом відображення ними свого функціонального призначення в системі правоохоронної діяльності.

Зміст індивідуальної свідомості завжди включає в себе те, що не може об’єктивуватися в позаособистісних формах культури, не може опредмечуватися і тому існує у формі суб’єктивної реальності кожної особистості. Індивідуальна свідомість має історично визначену міру свободи і її творчу інтенцію, для якої опредмечування – це лише проміжний результат, індивідуальна свідомість перебуває в процесі постійного здійснення і не знає досконало здійсненого, абсолютного, довершеного.

Групова правосвідомість – синкретичний вид свідомості. Синкретичність зумовлюється перехрещенням різних типів свідомості членів групи в межах дії тієї чи іншої групи. Смисл синкретичності полягає в тому, що члени групи одночасно входять до складу інших більш чи менш широких груп: демографічні, етнічні, регіональні утворення, в результати чого вони є носіями не однієї, а декількох форм групової правосвідомості. Синкретичність групової правосвідомості полягає в перехрещенні в цьому виді правосвідомості різних, які не збігаються за своїми основами, типів групової правосвідомості. Одним із найголовніших факторів формування групової правосвідомості є субкультура кожної групи, тобто, нормативні цінності, які впливають на оцінки членів спільності юридичної дійсності, а також – розбіжність інтересів соціально-демократичних груп.

Розрізнення типів правосвідомості можливе за декількома принципами, найбільш цікавими, на наш погляд, є етнічний та аксіологічний принципи.

Особливості національної правосвідомості коріняться в національній самосвідомості. Не вдаючись до аналізу феномену національної свідомості та ментальності, зупинимося лише на конкретних прикладах відмінності правосвідомості у різних народів. Ці відмінності зумовлені соціокультурними традиціями та національно-психологічними особливостями народу. Національна свідомість, за словами М.Бердяєва, “таємнича, містична, ірраціональна, як і будь-яке індивідуальне буття”, ірраціональність розглядається як елемент душі нації, не поширюючись на її зміст. Як “відносно елементарним і темним, ще стихійним станом ця ірраціональність трансформується в певним чином відрефлектовану причетність до нації, до її культури”.23

Ще Б.А. Кістяківський вказував на те, що “немає єдиних і одних і тих же ідей свободи особистості, правового устрою, конституційної держави, однакових для всіх народів і часів, як немає капіталізму чи іншої господарської або суспільної організації, однакової для всіх країн. Усі правові ідеї в свідомості кожного окремого  народу одержують своєрідного забарвлення і свій власний відтінок”.24

Класичним став приклад відмінності правосвідомості традиційних китайців і англійців. Англійців відрізняє високий рівень правосвідомості, для них поняття загальнообов’язковості правил і норм, усвідомлення своїх прав складають одне ціле. Англійці характеризуються “загостреним усвідомленням власних прав...”, в їх розумінні, закони існують одночасно для того, щоб стримувати “недисципліновану частину населення” і для того, щоб виконувати функцію точки опору для громадян в разі несправедливості властей”. Китайці ж, виховані в конфуціанських традиціях, вважають право ознакою недосконалої організації суспільства. Право необхідне для варварів, для тих людей, які не турбуються про мораль і для тих, кому китайська культура чужа. Основною причиною того, що китайців не цікавлять норми, які містяться в законах, є те, що міжособові відношення регулюються принципами згоди і гармонії.25

Цікавими в цьому плані є дослідження формування правосвідомості у школярів Росії і Франції, які були проведені в дев’яностих роках. За висхідну точку дослідження був взятий принцип правової соціалізації, суть якого полягає у формуванні індивідуальних уявлень про право в період дитинства і отроцтва. Виходячи з того положення, що образ права і образ світу у дитини і підлітка конструюються одночасно, автори стверджують, що ці образи неподільні, а отже, процес правової соціалізації проходить в руслі загального процесу соціологізації. “Правова соціалізація, таким чином, є процесом індивідуального освоєння не права взагалі, а такого права, яким його сприймає суб’єкт в період дитячої і підліткової соціологізації. Його сприйняття відображає стан соціальної реальності, але інтерпретація, яку суб’єкт їй дає, залежить і від домінуючих соціальних уявлень, пов’язаних з його попереднім досвідом”.26

 

31