ГоловнаЗворотній зв'язок
Главная->Право->Содержание->На основі проведених соціологічних досліджень були зроблені такі висновки.

Європейське право як феномен духовно-практичного освоєння світу

На основі проведених соціологічних досліджень були зроблені такі висновки.

 Уявлення росіян про закон і суддів, як правило, свідчать про те, що вони акцентують увагу на репресивній і імперативній ролі останніх. Пояснюється цей факт тим, що образ закону в індивідуальних уявленнях занижує роль закону як соціального регулятора, натомість, такий образ легко і добре узгоджується з концепцією провини і з виправним значенням санкцій. Образ закону в уявленнях російських підлітків має негативне забарвлення – головне не додержуватися закону, а не порушувати його. На перший план висувається кримінальний аспект закону, домагання свободи без меж перед лицем безмежної влади (непряме бажання звільнитися від опіки батьків).

Французькі підлітки демонструють явище сильного легалізму, який супроводжується постійною потребою в безпеці, з іншого боку – присутня постійна критика влади; вина розглядається як порушення правил, які ідуть від влади; закон же визнається основним засобом керівництва в соціальній взаємодії.

Гендерна специфіка російської культурної моделі полягає у більш напруженому відношенні до влади і ієрархії, що характерно для хлопчиків, дівчаткам більш притаманна увага до ціннісного і міжособового аспекту правових понять. Уявлення про “стрижневі” цінності французької культурної моделі  (увага до громадянських прав, принципів свободи, рівності) у французьких підлітків не мають яскраво вираженої гендерної диференціації.

Уявлення про правову систему усіх соціальних груп респондентів у Франції об’єднуються навколо загального ядра, навколо єдиної ідеологічної установки – свобода, рівність, солідарність; в Росії ж таким ядром є – закон, відповідальність, справедливість, при чому, поняття справедливості включає  в себе поняття добра, рівності, відплати по заслугах.

По відношенню до права як системи правил і установ, призначених для забезпечення регуляції соціальних відносин, теж вирізняють дві національні моделі відношення до права. Для громадянина Франції право в позитивіському розумінні – це стабільна система правил і установ, до яких можна поставити щодо вимоги забезпечення власної безпеки. Послаблення такої системи призводить до того, що довіру викликають лише ті правила, які захищають права індивіда, люди орієнтують свою поведінку за принципами підтримки міжособистісного відношення солідарності і поваги свободи інших. Росія ж характеризується звинуваченнями індивідами системи в помилках, у зловживаннях, зростанням репресивних заходів щодо злочинності.27

Можна вирізнити ще типи правосвідомості в залежності від визнання права соціальною цінністю та від різного розуміння природи цінності. Найпоширеними з цієї точки зору є натуралістичний, антинатуралістичний та символічний типи правосвідомості.28

Натуралізм у правосвідомості пов’язаний з ліберальною установкою на принципи природного права. З точки зору природного права, правовий ідеал розташовується в одній площині з правовою дійсністю, він є таким же емпіричним фактом як позитивний закон, але відрізняється від останнього більш високим ступенем узагальнення і відсутністю елемента випадковості, який притаманний історичному позитивному праву. Відповідно до такого трактування, право передує закону і державі. Правовідношення ж на перший план висуває домагання особи – “вроджене” право людини на здійснення своїх інтересів у суспільстві. Від законодавця ж очікується максимальне скорочення сфери обов’язків індивіда і максимально допустиме суспільними умовами розширення його прав. У межах концепції природного права стає можливою концепція договірного походження держави.

Протилежністю натуралізму в правосвідомості є антинатуралізм. Це така правосвідомість, яка спирається на понадчасове, поза-емпіричне розуміння цінності. Особливістю цього виду правосвідомості є ідея безумовного належного, яка заміняє потребнісну мотивацію вчинку безперервним і інтенсивним самозобов’язанням (тобто, поведінка носить не доцільний, а “деонтичний” характер).

Натуралізм і антинатуралізм сходяться в “суб’єктивації” ціннності, яка має основу у спільному для обох видів дуалістичному світорозумінні: протиставлення сущого і належного, почуттів і розуму складають їх висхідне теоретичне положення. Різниця полягає у зміщенні позитивного акценту зі сфери потягів особистості (в натуралізмі) до вольового самопримусу (в антинатуралізмі). З точки зору антинатуралізму особистість завжди недосконала, зло постійно присутнє у вигляді ірраціонального, інстинктивного компонента. Через свою нездатність побороти зло, людина потребує допомоги ззовні, яка надається державою. Вважається, що закон дисциплінує і формує людський характер, виконуючи роль опори у виконанні людиною своїх моральних обов’язків. Держава є нейтральною до суспільного і індивідуального інтересів, вона вільна від нераціональних імпульсів, які притаманні недосконалій людській природі, а тому вона є зразком виконання обов’язку для особи. Таким чином, стосовно кожного конкретного вчинку зразком є норма, вироблена законодавцем. Нормативістський варіант правового позитивізму постулює цінністю норми права, потреби і цілі, які визначають зміст правовідношень залежно від нормативного “деонтичного” ряду державного життя. Сувереном і носієм верховної влади визнається безлика держава, яка володіє формальними ознаками належного – впорядкованістю і організованістю.

 

32