ГоловнаЗворотній зв'язок
Главная->Право->Содержание->Правовий символізм

Європейське право як феномен духовно-практичного освоєння світу

Правовий символізм

– тип правосвідомості, яка базується на символічному сприйнятті цінності. Основними ознаками символічної правосвідомості є патерналізм, моральний максималізм. Можна вказати на низку культурно-історичних чинників, які вплинули на формування оціночно-установочного комплексу правосвідомості східних слов’ян – це і греко-візантійський культурний вплив і досить раннє, порівняно з країнами Західної Європи, виникнення територіальної общини. Символічна правосвідомість у своїй основі має норми звичаєвого права, які не є простою фіксацією способів реалізації потреб, вони є формою саморегуляції “традиційного” суспільства. Тому юридичний звичай має не утилітарний, а символічний характер. Норми звичаєвого права виконують функцію оберігання цінностей культури від спроб утилізації, тобто, від пристосування до щохвилинних інтересів. Якщо ж відбувається профанація або фетишизація речі-норми, то це вже ознака втрати цілісного символічного світовідчуття і, викликаного цим, спрощеного, схематичного сприйняття дійсності.

Символічне розуміння цінності відрізняється від аксіологічного натуралізму і антинатуралізму, поєднуючи в діалектичній єдності суб’єктивний і об’єктивний аспекти цінності. Норма-символ не може бути присвоєна окремим індивідом, не може носити характер ідеальної сутності, відірваної від природних схильностей і почуттів особи. Норма звичаєвого права відтворює ціннісні домінанти культурної традиції в реальному історичному контексті, в результаті чого зразок соціальної поведінки набуває певного змісту і стає дієвим регулятором конкретних правовідносин.

Ми не можемо обійти ще одне важливе питання в межах досліджуваної проблеми. Вже вказувалося на  особливості правосвідомості відносно права як цінності, але ми повинні ще розглянути  співвідношення правосвідомості і системи позитивного права. Таке відношення ми позначимо терміном лояльності. Тобто, лояльність правосвідомості – це такий стан правосвідомості, при якому людина позитивно відноситься до приписів правових норм і готова до їх реалізації в своїй діяльності. Оскільки відношення і установки, які працюють у правосвідомості, можуть носити негативне або позитивне наповнення, то лояльність правосвідомості може бути як дуже високою, так і дуже низькою. Рівень лояльності визначається ступенем позитивного відношення до державного права, готовністю реалізувати правові приписи у власній діяльності, готовністю до захисту суб’єктивних прав та участі в соціальному контролі правової сфери. Залежно від комбінації всіх указаних чинників лояльності правосвідомості Є.А.Белканов виділяє десять рівнів – активний позитивний, пасивний позитивний (пасивний позитивізм), конформний позитивний, позитивний рівень стримання, негативно-позитивний рівень або негативний позитивізм, позитивно-негативний рівень (позитивний негативізм або правовий романтизм), негативний рівень впливу, конформний негативний рівень, пасивний негативний рівень (пасивний негативізм) і активний негативний рівень.29 На нашу думку, слід детально розкрити сутність активного позитивного рівня і активний негативний рівень. Перший із вказаних рівнів – це найвищий рівень лояльності правосвідомості, для якого характерне, як правило, позитивне усвідомлене відношення до позитивного права, яке проявляється у відношенні більшості до одиничних правових приписів; висока готовність до реалізації правових приписів, до захисту своїх прав і прав третіх осіб за допомогою правових процедур.

Активний негативний рівень характеризується запереченням значення права. Цей рівень можна означити ще терміном правового нігілізму. Правовий нігілізм виражається у девальвації права і законності, в ігноруванні законів та їх недооцінці. Правовий нігілізм являє собою напрямок суспільної думки, який заперечує соціальну цінність права. Як соціальне явище, як властивість суспільної, групової, індивідуальної правосвідомості, правовий нігілізм проявляється  в широкому спектрі форм – від байдужого відношення до ролі і значення права до повного його заперечення і, навіть, відкрито негативного неприйняття його.

Отже, на основі розглянутого матеріалу можна стверджувати, що правосвідомість є складним феноменом, сутність якого не можна визначити однозначною дефініцією. Правосвідомість є складним, багатовимірним явищем, яке не вичерпується раціональною сферою індивідуальної і колективної свідомості. Правосвідомість є складним переплетенням проявів емоційної, раціональної і несвідомої сфер. Одночасно вона є результатом духовно-практичного освоєння дійсності та умовою повноцінної соціологізації індивіда. Правосвідомість – це явище соціокультурного порядку, а отже, вона є механізмом соціальної пам’яті людства, хранителем культурних надбань Людини. Правосвідомість – це умова і результат духовної творчості Людини, одна з умов реалізації її духовного  потенціалу.

 

 

 

33