ГоловнаЗворотній зв'язок
Главная->Право->Содержание->Нормативність права.

Європейське право як феномен духовно-практичного освоєння світу

Нормативність права.

Сучасна правова думка інституційність права пов’язує передусім з таким явищем права, як нормативність. Як було вказано раніше, нормативність є іманентною властивістю культури, а тому вона не є визначальною ознакою права як соціального інституту. Справа полягає в тому, що правова норма є специфічним утворенням, результатом інтелектуально-творчої діяльності людини, яке характеризується  високим ступенем абстракції та узагальнення.

Норми характеризуються як оформлені, встановлені, кінцеві утворення, як спосіб увіковічення невловимо-екзістенційного, як засіб трансляції накопиченого досвіду і знань наступним поколінням, забезпечують безперервність культурного наслідування і задають структуру того культурного простору, в якому людина себе щоразу застає.

Нормативність соціокультурних феноменів передбачає формалізацію і стандартизацію поведінки і відношень. “Мораль, релігія, право суть інститути культури”10, які є основними регуляторами соціального життя і які проявляються як ідеальні, духовні принципи. Гегель вважав, що політичні, громадські, морально-правові установки оформляються в праві, яке охоплює “наявне буття” всіх визначень свободи; в “моральності”, в моральному світі як “світі відчуженого від себе духу”. Означені принципи, на думку філософа, надають цілісного характеру державі. Закони права, моральні норми, тобто регулятиви суспільного життя, наділені субстанційним характером, тому що принципи правового і морального регулювання мають загальний, цивілізаційний (в розумінні культурного) характер в межах країни або епохи, на відміну від конкретних правових або моральних норм, які мінливі і динамічні. Реального існування загальні регулятиви набувають через особливе і одиничне, як вияв людської дії. Загальні принципи наповнюються наявним змістом у засвоєнні суб’єктивною волею.

 

42