ГоловнаЗворотній зв'язок
Главная->Право->Содержание->Соціальні регулятори

Європейське право як феномен духовно-практичного освоєння світу

Соціальні регулятори

– це оформлений у вигляді осмислених, встановлених правил і норм поведінки досвід багатьох поколінь людей, які претендують на загальність. Правові і моральні норми вплітаються в духовно-практичне життя людей, у сферу спілкування – у  взаємодії з іншими індивіди продукують, видозмінюють, узагальнюють правила регуляції суспільного життя, задаючи їм наперед загальнолюдського характеру і загальнолюдської значимості. Але щоб сприймати, відтворювати, осмислювати, використовувати і виконувати норми і правила, індивід на якомусь щаблі розвитку повинен прилучитися до духовних надбань попередніх поколінь і сучасних йому людей, оскільки норми, як правила поведінки, є об’єктивованими здобутками культури.

Норми виконують функцію безпосередньої орієнтації людини в сутнісному просторі життєвого світу. Об’єктивований світ людської діяльності є, передусім, світом втілених і актуалізованих смислів. Будь-яке зовнішнє щодо людини утворення сприймається, пізнається, осягається людиною лише в системі тих смислових означень, яких воно набуло в царині культури. Орієнтація полягає в тому, що ситуативно відкриті можливості є вже наперед інтерсуб’єктивно специфікованими. Норма виступає обмеженням можливості, вона регламентує і легітимує актуалізацію певної можливості. Норма виражає універсальний характер максими дії, якщо під максимою розуміти такі правила поведінки, які максимально наближені до ситуації, і які реалізуються в звичайній практиці індивіда. Але разом з цим, норма не може гарантувати однозначного характеру ситуативної поведінки людини, а лише визначає межі припустимого. Норма привноситься у життєвий світ кожного безіменним авторитетом традиції.

Норми – це регламентовані принципи освоєння спонтанних зв’язків соціуму через призму припустимого і належного. Трансльовані традицією норми містять в собі ситуативність, хоча ця ситуативність розуміється як інваріантна, вона регламентує повсякденність і реалізується у вигляді звичаїв. Правова норма є конститутивним чинником сфери мого буття-з-іншим і виступає генералізованим виразом очікування та регулює повсякденну інтеракцію індивідів, на основі успадкованих традиційних канонів спів-буття; норма опосередковує взаємини між особистістю та соціальними структурами суспільства.

Вербалізованість правових норм і притаманна їм строгість у формуванні імперативів дійсно можуть вважатися класичним зразком соціальних норм, якщо дотримуватися точки зору, що в останніх є усвідомлені та словесно виражені вимоги до поведінки людей.

Норма права завжди є такою конструкцією, певним “повинно бути”, тим, що людина в процесі діяльності втілює в життя. “Належне” означає буття певної обставини, яка має для нас значення мети, а “належне” виражене в нормі – це і результат, і еталон оцінки поведінки. Мова права і логічна форма викладу правової норми мають вигляд більш концентрованого виразу належного, але разом з цим, правова норма, як соціальна норма, – це не тільки веління, а й інформація про суще. Структуру належного можна представити у вигляді системи прав і обов’язків, без яких неможлива дія ціннісних регуляторів (до яких відноситься право). Належне – це не тільки вимога певної поведінки, це і домагання суб’єктів соціальної взаємодії на певний порядок відношень. Норми права – цінності, які не існують абстрактно, а органічно вплетені в життєву практику індивідів.

Можна погодитися з М.Козюброю в тому, що “норма права в абстрактній формі визначає лише основні, типові риси правовідношення, його модель. Реальна дійсність постає в ній у узагальненій формі, у зміненому і перетвореному вигляді, без усієї багатоманітності одиничного”.11 Адже, розмаїття всього суспільного життя неможливо обмежити і окреслити типовими рамками правових норм. Це зумовлюється тим, що норма як загальне правило тільки приблизно відповідає соціальній дійсності.

 

43