ГоловнаЗворотній зв'язок

Європейське право як феномен духовно-практичного освоєння світу

Закон.

 До ХVІІІ століття право розумілося як сукупність встановлених та санкціонованих державою загальнообов’язкових правил поведінки, що призводило до ототожнення закону з державними наказом, а отже право не відривалося від загального закону. Найширше та найповніше втілення права вбачалося в “Кодексах про покарання”, що начебто найповніше відповідав принципу справедливості, що і призвело до формування заборонного характеру правової норми. ХVІІІ століття показало, що в державі, де право є волею, піднесеною в ранг закону, життя є не набагато кращим, ніж в умовах беззаконня. Відродження гасла “Нехай загине світ, але запанує справедливість” як основного принципу правосуддя ознаменував собою “коперніканський” переворот у праворозумінні, суть якого полягає у усвідомленні необхідності примусового обмеження самої примусової державної влади.

Проблему взаємовідношення права і закону можна розв’язати, якщо відмовитися від вузьконормативного розуміння права, від зведення права до закону. Висхідними пунктами наших міркувань буде розуміння права і закону як двох взаємопов’язаних, але якісно різнорідних явищ людського буття. Право є феноменом духовно-практичного освоєння дійсності, а закон – продуктом усвідомлення правової дійсності і одночасно продуктом діяльності законодавця. Як вже неодноразово підкреслювалось, сьогодні право потребує сили, яка б могла підтримувати загальний характер правових вимог – принцип еквівалентності і рівної міри. Такою силою є держава, яка використовує для цієї мети закон як засіб закріплення еквівалентності. За своїм характером закон – це документ, який створюється за законами формальної логіки; він охоплює та відображає певний вид суспільних відносин, формалізуючи та узагальнюючи їх. Але закон не може повною мірою бути адекватним правовим відношенням, які складаються та функціонують у визначений час, як і соціальній дійсності. Юридичний закон повинен відображати реальний стан речей у закінченій, чіткій і несуперечливій формі. Тому досконалість системи законодавства у формально-логічному відношенні означає її відрив від правової реальності і можливість швидкого занепаду.

 

45