ГоловнаЗворотній зв'язок
Главная->Право->Содержание->Термін “формальна рівність”

Європейське право як феномен духовно-практичного освоєння світу

Термін “формальна рівність”

доцільно вживати для позначення першого елемента правової рівності, але, щоб з’ясувати сутність останньої не можна залишатися на рівні формального аналізу, хоча безумовним є те, що формальна рівність є основою і історично першим ступенем правової рівності.

Юридична рівність виражається за допомогою логіко-нормативних засобів – правові поняття, презумпції, норми, процедури. Юридична рівність використовує поняття, які уніфікують різні стани людини як суб’єкта права. Щоб потрапити в сферу дії права необхідно, щоб людина втратила багато своїх індивідуальних рис. Для цього інколи необхідна активність особистості або активність законодавства і правозастосовця, або ж самі життєві факти вплітаються в життя людини (стати спадкоємцем, батьком).

Рівноправ’я, як один із змістовних елементів правової рівності, означає рівність прав і обов’язків, є принципом, який регламентує правове положення особистості в державі, є фундаментом конституційного законодавства сучасних держав. Рівноправ’я вимагає, щоб усі суб’єкти права мали рівні правові можливості для участі в життєдіяльності суспільства. А можливості обмежуються конкретним ступенем розвитку суспільства. Рівноправ’я не враховує ні походження, ні підстави та час набуття громадянства, стать, освіту, національність.

Етимологічно термін “рівноправ’я” означає рівність прав, але сучасна юридична література досить широко його трактує. Формула “немає прав без обов’язків, немає обов’язків без прав” перекочувала із робіт класиків марксизму в юридичну літературу, трансформувавшись в ідею “єдності прав і обов’язків”. Нещодавно ця точка зору стала піддаватися критиці, зокрема Р.Є. Гукасяном: “Одна і та ж дія суб’єкта в одному відношенні і правом і обов’язком бути не може, бо як при одночасному регулюванні дій за допомогою надання права і покладання ідентичного за змістом обов’язку, право буде поглинуте обов’язком, оскільки механізм виконання обов’язку і механізм реалізації суб’єктивного права носієм виключають один одного – у них різні стимули”.16

Єдність прав і обов’язків – категорія більше філософська, ніж юридична. Вона вказує на те, що особистість, яка живе в суспільстві, не може задовольнятися тільки благами, які їй надаються, а повинна мати і обов’язки і нести відповідальність, наповненість суспільства правами і обов’язками, співвідношення яких зумовлене неможливістю реалізувати право без взаємної зобов’язаності. Справедливість розподілу прав і обов’язків є завданням законодавця. Принцип рівноправ’я, як складова правової рівності, вимагає, в загальному вигляді, розділити права і обов’язки порівну на всіх суб’єктів права. Хоча історії відомі випадки, коли поділ відбувався по іншим критеріям (достоїнство, походження).

Формальну рівність можна означити рівністю в законі, тоді як рівноправ’я вважатимемо рівністю перед законом. Рівноправ’я не є суто юридичною категорією, воно тісно пов’язане з поняттям правового положення особистості. Рівноправ’я є одним з основних політико-правових принципів побудови правової системи, відповідно до якої кожний суб’єкт права повинен мати встановлену законодавством рівну сукупність прав і обов’язків для всіх членів суспільства.

Рівноправ’я, на відмінну від формальної рівності, не притаманне споконвічно праву, а є привнесеним із соціально-політичної сфери.

Правова рівність можлива як поєднання формальної рівності як техніко-юридичного прийому (загальної норми) і соціально-психологічного процесу становлення людства, як усвідомленості принципової однаковості людей (в метафізичному і видовому аспектах). Загальновизнаним є той факт, що історичним періодом злиття двох видів рівності був період буржуазних революцій.

Третім елементом правової рівності є явище рівного захисту перед законом. Цей принцип носить суто практичне значення і тому не дивно, що в теоретичних роботах ця проблема майже не розглядається. Належність до області дії права, характеристика процедурних механізмів реалізації рівноправ’я зумовлюють специфіку рівного захисту перед законом.

У співвідношенні з рівноправ’ям рівний захист перед законом є якраз передумовою реалізації права і відноситься до різновиду юридичних гарантій. Під гарантією ж розуміються закріплені в законодавстві засоби, спеціальні заходи, які покликані безпосередньо забезпечити здійснення і охорону прав і обов’язків особистості. Рівний захист перед законом є одним із досягнень демократичної держави.

Історично рівний захист перед законом як правовий принцип з’явився слідом за визнанням принципу рівноправ’я, як реакція на фіктивність лише проголошених рівних прав. Гарантування є особливим механізмом, який не можна зводити до реалізації правових норм, оскільки гарантування носить похідний характер від норми, встановленої правом і має інші закономірності, ніж та юридична форма, яку воно обслуговують. Якщо рівноправ’я воліє суб’єктам, то рівний захист перед законом вимагає, щоб і захист був дійсно рівним (однаковим) і був реалізоздатним. Найбільш яскравим прикладом розмежування понять рівноправ’я і рівного захисту перед законом є міжнародні документи про права людини: “Загальна декларація прав людини” 1948 року, стаття 7, Конституція США – перший розділ ХІV поправки 1868р.

Структурно рівний захист перед законом об’єднує в собі і процедурні (процесуальні) норми, і правозастосування, і суб’єктивні права, і організаційно-правову діяльність в межах процедури.

З усіх розглянутих елементів правової рівності найбільш тісно пов’язана із соціальною дійсністю рівність перед законом. Тому пояснення багатьох її проявів неможливе за допомогою тільки формально-логічного аналізу, а вимагає урахування соціальних, економічних, історичних моментів. Ф.Люшер говорив: “Соціальний прогрес спонукає законодавця в багатьох сферах сприяти  бідному по відношенню до багатого, слабому по відношенню до сильного; тим самим ми підходимо до вічного протиріччя між формальною рівністю і дійсною нерівністю; чітке дотримання формальної рівності може призвести до поглиблення дійсної нерівності, повне ж викорінення нерівності означає повстання проти людської природи”.17

Правова рівність є властивістю правового регулювання соціальних відношень. Сутність правової рівності полягає в тому, що суб’єкти права у правовідносинах виступають формально рівними, бо підпадають під дію обов’язкового для всіх загального правила поведінки. Правова рівність є глобальною характеристикою права, його сутнісною властивістю.

Із розглянутих трьох елементів правової рівності тільки формальна або юридична рівність є властивістю права, а рівноправ’я і рівний захист перед законом є тими принципами, якими потрібно керуватися при побудові правових систем, і які повною мірою реалізуються лише в сучасному законодавстві.

 

47