ГоловнаЗворотній зв'язок

Європейське право як феномен духовно-практичного освоєння світу

Мова права.

Стиль правової мови сьогодні визначається як офіційно-нормативний стиль, який знаходить концентрований вираз у законодавчому стилі, який характеризується монологічністю викладу, наявністю попереднього обдумування, логічною послідовністю, інформативністю та завершеністю і повнотою викладу.18  І все ж ми не можемо говорити про те, що мова, якою користується права є спеціальною мовою у повному розумінні, оскільки вона розрахована на широкий загал, і тому не може бути відірваною від загальновживаної мови (на відміну від мови програмістів, медиків і т.д.).

Ми можемо виокремити основні ознаки мови права, головна з яких – це офіційність, суть якої полягає у вираженні надіндивідуальної волі. Мова права нормативно і формально закріплена, а тому не переносить зміни, викладу іншими словами тощо, незмінним залишається і порядок слів у реченні, порядок самих речень, частин тексту. Виклад правових документів ведеться офіційною мовою країни. Хоча історії відомі випадки написання законів неофіційними мовами. В цьому плані показовою є Росія петровських часів: російські закони по торговому мореплаванню публікувалися німецькою і англійською, а військове законодавство часів Петра І – паралельно друкувалося російською і німецькою. Правові документи міждержавного рангу фіксуються, як правило, англійською мовою.19

Такі риси мови права як ясність та простота сприяють повному і правильному сприйняттю інформації та забезпеченню ефективності правових приписів. Мова права повинна бути максимально точною, лаконічною, експресивно нейтральною, безособовою. Формалізація передбачає вираз однієї і тієї ж думки одними і тими ж словами, а звідси - стереотипність, стандартизація та уніфікація, чітка графічна форма.

Історично мова права пов’язується з виникненням писаного права. Тому основні юридичні лексичні конструкції та спеціальні терміни пов’язані з такими пам’ятками права як Закони Хаммурапі, ХІІ Таблиць, Руська Правда та ін. Інколи перші правові пам’ятки були джерелами літературної мови даного народу або прикладом використання прози, як це було у Греції – перші закони Греції були написані прозою, стилем важким і незрозумілим для тодішніх греків, для яких милішими і приємнішими були гекзаметрові поеми. Аристотель свідчить, що “позаяк закони не були написані просто і ясно, то неминуче виникало багато суперечок… Деякі думали, що Солон навмисне зробив закони неясними, щоб рішення справ залежало від народу. Однак це припущення неправдоподібне, а скоріше цей факт пояснюється тим, що він не вмів в загальній формі виразити найкраще”.20

Незважаючи на те, що мова права максимально наближена до загальновживаної літературної мови, було б неправильним не вказати на існування специфічної правової термінології та понять. Їх наявність свідчить про спеціалізовану сферу діяльності, їх носіями є представники юридичних професій. Юридичний термін – це лексична одиниця, яка має одне, чітко визначене значення, характеризується об’єктивністю, позбавлене емоційного забарвлення, стійке, характеризується логічною та предметною спрямованістю, безпосередньо співвідноситься з означуваним поняттям. Структурно це може бути слово або словосполучення.

 

49