ГоловнаЗворотній зв'язок
Главная->Право->Содержание->Символічність права.

Європейське право як феномен духовно-практичного освоєння світу

Символічність права.

 Використання правом мови (мається на увазі її вербальна форма) є використання штучного, людинотворного явища. Право як спосіб духовно-практичного освоєння дійсності характеризує процес індивідуального входження в дійсність і поєднується з досвідом соціальним. Письмова фіксація соціального досвіду зробила можливим збільшення його інформаційної ємності, появу абстрактного матеріалу, який характеризується наявністю ідей, які не потребують чуттєво-наглядних образних корелянтів. Писемність робить можливим автономізацію соціального досвіду від повсякденної життєвої практики, оскільки вона (писемність) надає соціальному досвіду ознак надемпіричності, абстрактності і узагальнення.

Набуваючи мовного оформлення досвід позбавляється авторства, суб’єктивності; самобутність досвіду трансформується в уявлення, які можуть бути передані мовними засобами. Зміст досвіду відкладається у мові у вигляді понятійно-термінологічних утворень, набуваючи свого найменування. Мова з необхідністю створює “канву” внутрішнього світу людини і одночасно є основою зовнішньої ідентифікації, тобто спілкування. Як інтерсуб’єктивне утворення мова наділена рисою надсуб’єктивності, яка знаходить своє вираження в тому, що мова зосереджує в собі досвід цілої культури, її нормативні еталони. Виходячи з цього, можна говорити про те, що мова постає і як понадчасовий феномен у відношенні до часово-кінечного життя людини.

Мова, у її вербальному варіанті, виражає минуле в теперішньому, вона означає відтворення сучасних почуттів, які асоціюються з минулими реаліями. Завдяки мові фрагментарний досвід минулого, який зберігається в словах, може перекомбіновуватися в новий досвід, який сприймається. Мова утилізує ті елементи досвіду, які найлегше абстрагуються свідомістю і в подальшому легко відтворюються в досвіді. В процесі тривалого вжитку ці елементи асоціюються зі своїми значеннями, які охоплюють все розмаїття людського досвіду.

В писемності мова звільняється від процесу говоріння. Передане у письмовій формі стає сучасним будь-якій сучасності. Письмово зафіксоване передання з самого початку переходить у сферу смислу, який воно виражає. Ідеальність слова піднімає все мовне  над конечними і мінливими визначеннями, які притаманні минулому буттю.

В писемності мова наділяється істинною духовністю. Писемність являє собою звільнений від суб’єктивно-емоційних моментів зміст того, що повідомляється. Розуміння, ідентифікація і відтворення написаного не можна тлумачити в буквальному смислі, бо вони означають не повторення чогось усталеного, того, що було, а причетність до справжнього смислу.

Право як соціального інституту дає людині рецепти дій, вказуючи як себе поводити в типових ситуаціях, дозволяє в межах допустимого передбачати свої й чужі дії, а також передбачати наслідки цих дій.

Соціальні інститути і право, зокрема, задають простір соціально допустимої, соціально зразкової поведінки. Поведінку ж, яка не вкладається в ці рамки, визначають як гідну осуду або, навіть, покарання. Вживаючи слово “стабілізація”, соціальні інститути обмежують свободу індивіда, застосовуючи при необхідності примус.

Було б помилкою стверджувати, що право повністю детермінує конкретні вчинки індивідів, і тим самим позбавляє людину даної їй, як виду, свободи дії на соціальному рівні. Насправді, право окреслює простір, в межах якого дія конкретної людини може будуватися в залежності від ситуації і характеру людини. Однак, яким би широким не був спектр допустимого, право задає свободі дії певні межі, при порушенні яких до індивіда застосовуються санкції.

 

 

50