ГоловнаЗворотній зв'язок
Главная->Право->Содержание->*Адже ще Ціцерон зауважував,

Європейське право як феномен духовно-практичного освоєння світу

*Адже ще Ціцерон зауважував,

 що можна бути впевненим у тому, що “в жодному виді міркувань не можна виявити краще, що саме природа дала людині; яка велика сила найкращих якостей людського ума; якою є задача, для виконання і завершення якої ми народилися і з’явилися на світ; який зв’язок між людьми і яке природне об’єднання між ними. Коли це все буде пояснене, стане можливим знайти джерело законів і права… Адже ми повинні пояснити природу права, а її слід шукати в природі людини…” Цицерон. О законах. Диалоги. М., 1966. С.94.

тим самим зумовлює неоднозначність і своїх творінь. А оскільки право є творінням людського духу, то доцільно детальніше зупинитися на проблемі людини.

 

До великої кількості визначень сутності людини через її предикативні ознаки – Homo sapiens, Homo farber, Homo ludens – ми сьогодні з гордістю можемо додати Homo jus (людина правова). Але треба мати на увазі, що диференціація та розмежування окремих ознак людини призводить інколи до неможливості цілісного сприйняття її, породжує набір розірваних і відокремлених напрямів у її вивченні. Усвідомлення постійно зростаючої диференціації знання про людину привело В.Франкла до такого висновку: “А де ж “єдність людини”? Там, де людина, подібно до старого глека, вся розколота щілинами і тріщинами, “якісними стрибками” (Гегель)? Відомо визначення мистецтва як єдності у багатоманітності. Я хотів би визначити тут людину як єдність всупереч багатоманітності. Адже наявна антропологічна єдність, не зважаючи на онтологічні відмінності, не зважаючи на відмінності між різними формами буття. Відмінною рисою людського буття є співіснування в ньому антропологічної єдності та онтологічних відмінностей, єдиного людського способу буття і різних форм буття, в яких він проявляється. Коротко кажучи, людське буття – це “Unitas multiplex”, висловлюючись словами Фоми Аквінського. Воно не охоплюється ні плюралізмом, ні монізмом на зразок того, з яким ми зустрічаємося в “Етиці” Бенедикта де Спінози, доведеної в геометричному порядку”.1

Людина не є механічною сукупністю означених рис, оскільки вони є лише незначною кількістю виявлених і зафіксованих проявів людського. Всі прояви людського органічно взаємопов’язані і в історичному плані не передують один одному. Найбільш повно таке поєднання людського прослідковується у такому феномені людського життя як духовно-практичне освоєння дійсності, яке є первинним та найглибшим пластом людської життєдіяльності, здатного поєднати в собі і теоретичне, і духовне, і практичне відношення до світу. Духовно-практичне освоєння дійсності є особливою областю людського життя, яка проявляється у таких феноменах як філософія, мистецтво, мораль та право. Право як один із способів духовно-практичного освоєння дійсності є предметом цього дослідження.

 

55