ГоловнаЗворотній зв'язок
Главная->Право->Содержание->Історико-філософська рефлексія поняття духовно-практичне освоєння дійсності.

Європейське право як феномен духовно-практичного освоєння світу

Історико-філософська рефлексія поняття духовно-практичне освоєння дійсності.

 Поняття духовно-практичного освоєння дійсності знайшло відображення в історії філософської думки і в різні часи мало різне трактування. Історія людства мислячого дає нам широкий спектр підходів до визначення та розуміння духовно-практичного освоєння дійсності. І не зважаючи на те, що цей термін належить марксистській традиції, можемо цілком певно стверджувати, що актуальність дослідження права як феномена людського життя, яке ми будемо називати “духовно-практичне освоєння дійсності”, виправдана і сьогодні. Вважаємо, що основною причиною переосмислення ставлення до проблеми духовно-практичного освоєння дійсності і до проблеми права як способу духовно-практичного освоєння дійсності є парадигмальна зміна філософського знання, яка пов’язана з переорієнтацією дослідження понадособистісних структур, як існуючих самих по собі, на розгляд їх через призму буттєвості людини, її екзистенції. Об’єктивація дійсності теоретично-духовними і предметно-практичними способами не враховує, залишає поза увагою те феноменально-істотне, у відношенні до індивіда, яке включає можливості переживання життєво необхідних процесів, в яких вона безпосередньо не бере участі. Осмислення проблем духовно-практичного освоєння дійсності передбачає аналіз базових і феноменальних структур існування людини, і має на увазі виявлення буттєвих засад життя людини.

Термін “духовно-практичне” невідомий світовій філософії, в радянській філософській думці він використовувався для дослідження проблемних областей духу і буттєвості людини. Але термін “духовно-практичне освоєння дійсності” несе на собі глибше смислове навантаження, ніж “духовне освоєння дійсності”, оскільки духовно-практичне розуміється як спосіб буття людини, локалізованого в певному соціокультурному “континуумі”, тобто це – усталені схеми сприйняття і відношення людини до світу, або як називає їх М.Солонько, це “базальні архетипічні області духовного світу”.2

 

56