ГоловнаЗворотній зв'язок
Главная->Право->Содержание->*Постмодернізм не має чітких хронологічних дат

Європейське право як феномен духовно-практичного освоєння світу

*Постмодернізм не має чітких хронологічних дат

 щодо свого зародження, приблизно це друга половина ХХ століття. Він розуміється і як ідеологія, і як світоглядний проект. Основними подієво-культурологічними рисами якого П.Козловский вважає розвиток техніки в напрямі до її нематеріальності, загострення екологічних проблем, відкриття та усвідомлення конечності, а також релігійний розвиток як реакцію на розпад утопізму. Конкретизація цього подієвого ряду полягає у недовірі до глобальних світоглядно-ідеологічних доктрин, у можливості створення поліструктурності філософської рефлексії, яка є результатам розпаду класичної філософської традиції. Дет. про постмодернізм див. Козловский П. Современность и постмодернизм. ВФ №10, 1995 та Лиотар Філ. і соц. думка.1995 №5-6)

якого з’являється річ. Цей фон, цей другий план, це оточення і є те, що ми називаємо горизонтом”.9 І ще: “Горизонт – це щось таке, що ми бачимо, що

перед нами, що присутнє, але ми майже ніколи не зосереджуємося на ньому, оскільки наша увага прикута до тієї чи іншої речі, яка відіграє для нас у певний момент життя головну роль. По той бік горизонту перебуває відсутня і прихована від нас на цю хвилину частина світу”.10

Гуссерль, поставивши питання про співвідношення наук з фундаментальними сферами людського досвіду, звів його до більш вузького питання про зв’язок двох типів свідомості, двох форм духовної орієнтації. В результаті дійсний взаємозв’язок між світом науки, теорії і сферою практичного, життєвого досвіду була витлумачена як залежність наукового пізнання  від більш глибинної, “позанаукової” свідомості, яка складається із суми безпосередніх очевидностей. Цю форму свідомості і породжену нею форму орієнтації, форму поведінки Гуссерль називає Lebenswelt – “життєвий світ”, який є передумовою будь-якої дійсної і можливої практики. Для Гуссерля духовно-практичне відношення до світу не рефлектоване, воно не розчленовує себе на діяльність і пізнання. Вивчення життєвого світу як сукупності первинних інтенцій, дозволяє, на думку Гуссерля, розкрити процес виникнення із нього самого всіх систем знань, в тому числі і об’єктивних наук. Життєвий світ характеризується: безпосередньою очевидністю, його факти сприймаються індивідом як такі, із суб’єктивною достовірністю; зміст суб’єктивності життєвого світу визначається не власне активністю суб’єкта, а наявними в сфері суб’єктивності феноменами світу; життєвий світ є самоочевидним і самодостовірним цілим, його структура невизначена. Життєвий світ у відношенні до суб’єкта представляє собою “горизонт” всіх його проектів, інтересів, цілей, незалежно від ціннісних, просторових параметрів останніх.

Персоналістська традиція вказує на те, що людина не тільки раціонально мислить і пізнає світ, але й діє, відчуває, живе, постійно привносить в світ щось нове, своє, людське. Діяльність людини не можна зводити лише до пізнавальної функції, людина наділена не тільки розумом, який пізнає, вона є також буття чуттєве і духовне. Як суб’єкта, який “переорієнтовує” реальність, людина у своїй діяльності не просто відтворює зовнішній світ (природний і соціальний), а створює принципово нову реальність, яка сягає своїм корінням в глибини людської особистості.

В якому б вигляді не існувала людська активність, вказує Муньє, їй обов’язково передує внутрішня діяльність, “залучення”, яке передбачає своїми складовими моменти екстеріоризації і інтеріоризації. “Залучення” розуміється персоналістами дуже близько до марксистського розуміння практики. “Залучення” дозволяє підійти до розгляду внутрішнього світу індивіда, як активно діючого.

 

60