ГоловнаЗворотній зв'язок

Європейське право як феномен духовно-практичного освоєння світу

Свобода

 складає найголовнішу рису духовно-практичного освоєння  дійсності і на рівні особистісного буття це конкретизується в особистісному осмисленні буття, у вільних вчинках, бо індивідуальне існування неможливе без того спектру альтернатив, котрий вимагає вільного волевиявлення. Свобода людини полягає у здатності її віднайти і реалізувати смисл свого життя, навіть якщо об’єктивні умови обмежують цю свободу. У відношенні до зовнішнього середовища, мається на увазі соціальні та культурні обмеження, людина проявляє свою свободу, яка виражається у можливості зайняти свою власну позицію до цих обмежень. Ця позиція залежить від цінностей, смислів, які сповідує людина і які є свідченням духовності людини. На думку В.Франкла, духовність людини  проявляється двояко – у здатності до самовідсторонення та у здатності самотрансценденції. Суть першої полягає у можливості подивитися на себе “з боку”, піднявшись над обставинами і самим собою, друга ж здатність характеризується спрямованістю людини на існуюче по-за нею, у виході за межі самого себе.12

Але людина є ще істотою соціальною, тому духовно-практичне освоєння дійсності людиною через призму соціального конкретизується поняттям соціальної ситуації і опосередковується символічними структурами, які набувають зовнішнього оформлення у вербальних утвореннях. Невербальні утворення, такі як страждання, емоційна включеність, є виразами суб’єктивних моментів. Поняття соціальної ситуації включає в себе увесь соціальний простір-час, який оточує людину і який не вичерпується часом теперішнім, конкретним часом життя людини. Соціальна ситуація – це органічний зв’язок соціокультурних засад різночасових поколінь, і внаслідок цього вона (ситуація) дає можливість людині долати свою конечність і часово-просторову “приреченість”. “Ми перебуваємо в ній (ситуації – Л.В.), ми завжди преднаходим себе в якійсь ситуації, висвітлення якої є для нас завданням, яке не має завершення”.13

Зрозуміти сутність європейського права як феномену духовно-практичного освоєння дійсності неможливо без залучення та дослідження історико-правового процесу, факти якого безпосередньо “обтяжені” часом і простором, вкорінені в “соціальній ситуації”. Як зауважує І.Колер: “Історія права плідна лише як частина історії культури, і правознавець, який не вивчає культурних умов часу, може вловити лише зовнішні обриси, так само як історик мистецтва, який не простежує ідеї панівних в той чи інший період розвитку мистецтва”.14

Через суспільну діяльність і спілкування відбувається духовно-практичне освоєння дійсності людиною, оскільки людина істота спів-буттєва, то її буття визначається як зустріч свого власного буття з буттям історично існуючих утворень, з інституціями, правом, мораллю, з буттям всього людства, як всепроникаючого духу (Ясперс).

 

62