ГоловнаЗворотній зв'язок
Главная->Право->Содержание->“Переживанням”

Європейське право як феномен духовно-практичного освоєння світу

“Переживанням”

 ми можемо назвати процес створення внутрішнього світу людини, який робить його об’єктивною силою зовнішнього світу. “Переживання” – це те, що дане кожній людині від народження. Поява терміну “переживання” у філософському слововжитку пов’язана з останньою третиною ХІХ століття. Будучи похідним від біографічного “переживати”, “переживання” несе в собі в собі два суттєві моменти, які визначають його зміст: по-перше, воно означає безпосередність, суб’єктивність, воно не вимагає від людини якихось спеціальних зусиль; по-друге, це поняття зберігає в собі зміст того, що колись було пережито. Зміст пережитого представляє для суб’єкта цінність, визначає єдність значимості і тривалості того, що переживалося. Ф.Шлейєрмахер вважав переживання первинним проявом свідомості, з якої пізніше вичленовуються практична і пізнавальна сфери.

Переживання пов’язує духовну, теоретичну і практичну діяльність людини, пов’язує світ і людину. Переживання не є інтелектуальним відтворення об’єкту, це “розчинення” в об’єкті, єднання з ним, життя в ньому. Переживання стирає межу між суб’єктом і об’єктом, і тому є не знання про об’єкт, а, скоріше, – тотожність з ним.

Кожне переживання в житті людини набуває характеру дискретної одиниці, яка набуває нового способу буття, воно відкладається в пам’яті, і внаслідок своєї значимості і змісту входить в життєвий досвід. Процес переживання має особливість ніколи не закінчуватися, він вплітається в життя, співвідноситься з його тотальністю.

Тотальність екзистенційного переживання включає в себе не тільки відношення до буття взагалі, але, передусім, до своєї родової основи.  Власне смертність стає трагедією не сама по собі, а в співставленні з потенційним безсмертям людського роду. Тобто переживання є “подією осмислення, означування, найменування особистістю себе, співвідносно з цінностями культури”.19

 

65