ГоловнаЗворотній зв'язок
Главная->Право->Содержание->Процес десакралізації

Європейське право як феномен духовно-практичного освоєння світу

Процес десакралізації

 книги супроводжував і інший процес – процес раціоналізації методів інтелектуальної діяльності, в 1215 році V Лютеранський собор заборонив ордалії під впливом поширення письмових  текстів як основного виду доказу, ХІІІ століття для Західної Європи це період систематизації кутюм; винайдення в ХІV столітті книгодрукування сприяло тиражуванню письмових текстів, що привело до корінної зміни менталітету європейця, який, переборюючи майнові і станові розшарування, став сприйматися як людина, яка читає і пише.

 

Особливість розуміння європейського права як своєрідного культурно-історичного феномена полягає у відтворенні базових смислових ліній, які забезпечують цілісність предмета, який досліджується, з метою чіткої фіксації культурно-історичних орієнтирів. Європейське право як культурний феномен характеризується особливим типом мислення, зусилля якого концентруються на раціональному осмисленні дійсності, а звідси примат раціонального над іншими формами  пізнання. Ортега-і-Гассет пов’язує виникнення європейської раціональності з ім’ям Сократа, бо “Сократ першим дав собі звіт у тому, що розум – це новий універсум, більш досконалий, який перевершує той, який ми спонтанно виявляємо навколо себе... Ні наше оточення, ні наш внутрішній світ не дають тієї надійної точки, котра могла б стати опорою нашому уму. Навпаки, чисті поняття... утворюють клас нерухомих сущих, досконалих і точних”.14 Розуміння права як розумного начала в європейській традиції проходить в межах осмислення розуму та його виявів у історичній ретроспективі – від логосу стародавніх греків, через іудейське “тора” як утвердження благого життя, через християнський Lux (світло) до розуму як метафізичної сутності людини та “життєвого” розуму у постметафізиці. Тому природним є розуміння та сприйняття закону (як правового явища) як вияву розуму – чи то природної мудрості, чи як прояву Божественного розуму, або свідчення мудрості законодавця. Свого часу Декарт демістифікує поняття “розум”, і воно розуміється не як частка Божественного розуму, а просто bon sens, тобто здоровий глузд, який рівною мірою притаманний усім людям. Юридичний світогляд оголошується еталоном правозастосування рівної міри до всіх, тобто до різних людей, що підкріплюється філософським обгрунтуванням – люди рівні як розумні істоти.

Європейське право характеризується логічністю, яка проявляється в структурі правових систем, – поділ на приватне та публічне право (у англосаксонському праві – загальне право та право справедливості), в існуванні норм права як загальних правил поведінки, у визначеності, очевидності та ефективності процесуальної діяльності. Отже, європейське право, засноване на раціональних принципах та логічно не суперечливих доведеннях, є ефективним засобом регуляції міжіндивідних відносин.

Європейське право сьогодні є розвиненим позитивним правом, яке найбільш послідовно та детально відчуло на собі вплив класичного раціоналізму. Починаючи з кодексів Наполеона, право знаменувало собою наступ на “живе право” та перетворення права у силу, яка тісно пов’язана з державою, а інколи і служить для задоволення інтересів держави. Право, на відміну від інших форм духовно-практичного освоєння дійсності, є консервативним та інертним явищем соціальної дійсності. Позитивне право, під впливом класичного європейського раціоналізму, претендує на побудову завершеної системи, яка знаменує собою встановлення кінцевих аксіом-істин. Як найраціональніша сфера діяльності людини, право несе на собі відбиток механістичної методології.

Європейське право сьогодні є невід’ємним від держави (мова не йде про пріоритетність права над державою, чи навпаки). З ХVІІ століття, з моменту утвердження механіцизму, право і держава ще й сьогодні розглядаються як механізми, тому доцільно було б розглянути  основні культурно-інтелектуальні засади формування сучасного права.

Як відомо, ХVІІ століття стало “осьовим віком” (Ясперс) в історії європейської людності, оскільки створення нової наукової картини світу, пошуки нової методології наукових досліджень, розвиток національних держав, природничо-наукові відкриття, географічне “розширення Землі”, все це сприяло формуванню нового підходу до вивчення та дослідження соціальних явищ, одним з яких є право. * Якщо прийняти на віру твердження, що вся Європа складається з подій, які в ній відбуваються, і ці події завжди є подіями розуму, то цілком зрозумілим є значення

ХVІІ століття для розвитку Європи та європейського права. Особливо вдало світоглядну ситуацію того часу охарактеризував Є.Спекторський як прагнення створити науки природні, в троякому розумінні слова “природне”: “по-перше, як вільного від всього надприродного, по-друге, як раціонального, заснованого на чистому розумі, або як тоді висловлювалися, “природному світлі”; і насамкінець, по-третє, як можливість виникнення більш узгодженого з новітніми досягнення тогочасного механічного природознавства. В такому розумінні новатори намагалися створити не тільки природну фізику, але також природну політику, природне правознавство, природну етику, і навіть природну  теологію”.15 Природність вживається тут не в розумінні чогось такого, що протиставлене штучному, рукотворному. Виходячи із світоглядних настанов механістичної картини світу, природна закономірність трактується як майстерно зроблений механізм. Цілком закономірними та своєчасними були вчення Декарта про людину як машину, вчення Гоббса про державу як витвір людського мистецтва. Уподібнення держави

 

6