ГоловнаЗворотній зв'язок
Главная->Право->Содержание->Внутрішній світ людини

Європейське право як феномен духовно-практичного освоєння світу

Внутрішній світ людини

втягує в свою орбіту все те, що не належить і не підвладне людині, а також безпосередньо те, що належить їй, що визначає її екзистенцію. Зовнішній світ визначається шкідливими або корисними впливами, які весь час діють на “я” і “моє”, вони просто необхідні при взаємодії з іншими “я” і “моє”. В духовно-практичному освоєнні дійсності індивід переборює свою віддаленість від зовнішнього світу, зводить нанівець дистанційність у відношенні “я” – “світ”. Духовно-практичне освоєння постає сукупністю буття і ціннісно-смислових індивідуальних значень.

Людина освоює світ духовно-практичними способами (філософія, мораль, мистецтво, право), які розуміються як специфічно людське відношення до світу, яке передбачає активну діяльність людини. Ця активність носить цілеспрямований і осмислений характер. Активність теж має двоякий характер, вона виступає в вигляді пізнання реального світу і у вигляді його ціннісного осмислення. Перше покликане добувати суб’єкту інформацію про відношення між об’єктами, а друге – давати інформацію про відношення об’єктів до нього самого як суб’єкта. На рівні духовно-практичного освоєння дійсності ціннісні відношення набувають форму ціннісно-смислових відношень.

Духовно-практичне освоєння дійсності – це творчо-конструктивне начало, завдяки якому людина не просто пізнає дійсність, а й оцінює її через призму індивідуального і соціального досвіду. В процесі духовно-практичного освоєння людина завжди виражає ціннісне відношення до дійсності, співставляє її явище зі своїми інтересами і потребами. Оцінювання передбачає, діяльнісно-практичне відношення до дійсності. Активність відношення до світу виражається в “інтервальних межах можливого” творити світ.30

Духовно-практичне освоєння дійсності не можна однонаправлено виводити з діяльності людини, оскільки те, що конституюється як людське буття, не виводиться цілком і повністю із зусиль людини, які концентруються в її намірах, цілях. Буттям людини можна назвати те, що сталося, що з нею відбувається, а це не випливає із власне людської діяльності. В бутті людини завжди є те, чого не було в діяльності. Зрозуміти феномен діяльності можна через визначення його місця у здійсненні людського буття, наділивши її онтологічним статусом і функцією атрибуту буття.

 

70