ГоловнаЗворотній зв'язок
Главная->Право->Содержание->РОЗДІЛ 5. ФІЛОСОФІЯ ПРАВА ЯК МЕТОДОЛОГІЯ ВИРАЖЕННЯ ЛЮДСЬКОГО ЗМІСТУ В ПРЕДМЕТНИХ ФОРМАХ ПРАВА

Європейське право як феномен духовно-практичного освоєння світу

РОЗДІЛ 5. ФІЛОСОФІЯ ПРАВА ЯК МЕТОДОЛОГІЯ ВИРАЖЕННЯ ЛЮДСЬКОГО ЗМІСТУ В ПРЕДМЕТНИХ ФОРМАХ ПРАВА

Європейське право як феномен духовно-практичного освоєння дійсності неможливо собі уявити без існування особливої теоретичної форми пізнання – філософії права – яка є осмисленням та усвідомленням на теоретичному рівні законів функціонування, специфіки формування та репрезентації основних буттєвих засад європейського права. Європейська культура є сприятливим ґрунтом для виникнення та розвитку багатьох правових теорій, філософсько-правових пошуків, що пояснюється місцем і роллю права в соціальній організації європейської цивілізації.1 Філософія права оперує філософсько-правовим знанням – яке є знанням рефлексивно-критичним та діалогічним, що пояснює існування правових знань в межах різних методологічних орієнтацій та світоглядних установок сучасних філософсько-правових пошуків. Проблема, до якої звертаються представники кожного методологічного напрямку є проблема справедливості, яка безумовно інтеґрує філософсько-правові дослідження кінця ХХ століття, тобто ідея справедливості об’єднує і неокантіанство, і природничо-правову аксіологію, і етику цінностей, запропоновану М.Шелером та Н.Гартманом, позитивістські ідеї та екзистенціальні пошуки Майховера. Починаючи з 70-х років нашого століття яскраво вирізняється тенденція повернення до класики: від Канта до Фіхте і Гегеля. Це виявляється в тому, що за останні п’ятдесят років жодна наукова праця з філософсько-правової проблематики не обходиться без згадки філософії права Канта, чи то в позитивному, чи негативному аспекті. Найбільш дискусійним положенням в сучасній філософії права є кантівська ідея “дуалізму”, сутність якої полягає в тому, що належне не може оцінюватися тільки в категоріях суттєвого, ця ідея є продовженням філософської ідеї співвідношення речі-в-собі та речі-для-нас, які обмежують пізнавальний простір людини. Для права, враховуючи його інструментальний. характер, ця ідея не може бути прийнята беззаперечно. Наприклад, А.Кауфман виступає проти кантівського дуалізму сутності та належного, обгрунтовуючи це тим, що в дійсності, яка є сферою дії права, не існує поділу на суще та належне.

За А.Кауфманом, неправильно тлумачити право як сукупність правових понять, норм, його необхідно сприймати як реальної події, яка потребує інших, нетеоретичних, правил і норм. Але А.Кауфман все ж не відкидає проблем правової теорії, незважаючи на їх “другорядність”. Він підкреслює, що право не зводиться до практичної дійсності. Підтвердженням цього є проблема, над якою він працює. Це проблема розмежування права і закону, яка є однією із важливих проблем сучасних  філософсько-правових пошуків. Філософія  права наприкінці ХХ століття визнає закон лише можливістю права.

 

78