ГоловнаЗворотній зв'язок
Главная->Право->Содержание->Історія філософії права є передусім філософією права,

Європейське право як феномен духовно-практичного освоєння світу

Історія філософії права є передусім філософією права,

 яка конструює сама свою тематику в істинно історичних термінах. Розгортання філософсько-правової думки в часі може бути представлене в історикографічному, або в світоглядному плані. Якщо перший варіант передбачає зображення філософії права у вигляді історії ідей або думок великих людей, то другий шлях є історією світогляду, що дозволяє нам, перефразовуючи Гайдеггера, назвати філософію права “світоглядною проповіддю”. Філософію права та історію філософії права не можна відділити від філософії і культури, внаслідок чого філософія права перебуває в безперервному пошуку цінностей, здатних конструювати той чи інший ідеал суспільного життя та ідеал людини як такої.

Історія філософії права як світогляду, історії ідей, як феномен культури і науки, є зовнішньою історією філософії права, тоді як внутрішня історія представляє собою завершення філософської думки самою собою і тим самим визначає свою історію. Якщо прийняти точку зору Аристотеля про природу філософської думки як такої, то можна сказати, що філософсько-правова думка це є запитування про те що є право?, що є сутністю права? Тому філософія права є історією висловлювань людської думки про правову дійсність, яка включає в себе здатність людини бути уважним до всього сущого, зокрема до права, і до того, що відбувається.

Оскільки мова зайшла про історії філософії права, то було б доцільно звернутися до проблеми виникнення філософії права як науки. Реальна історія філософії права починається тільки в Нові часи, коли свідомість “захоплює собі командні позиції, спостережні пункти обліку і контролю”.6 Ще П.Юркевич вказував на ту обставину, що античні філософи не знали потреби в тому, щоб чітко визначити місце філософії права в системі наук (хоча про систему наук в античні часи можна говорити лише умовно), а тому філософсько-правові питання досліджувалися в рамках соціальної і особистісної етики.7 Предметом особливої уваги філософів Античності були проблеми справедливості, права, держави, походження законів. “Якщо перші законодавці (айсюмнети) Драконт і Солон в обгрунтуванні записаних ними норм звичаєвого права і тих правових установ, авторами яких вони були самі, звертаються до посилань на авторитет Богів, то в період класики філософи досліджують логічні і ціннісні передумови права.”8 Така специфіка філософсько-правового знання зумовлена фактом розуміння раціонального пізнання як найважливішої цінності культури,  неможливості відриву теоретичного світу від реального душевного життя людини. Ні Античність, ні Середні віки не знають дуалізму природного світу і людини. Цей дуалізм став можливим лише в Нові часи, коли світ почав уявлятися сукупністю об’єктів, позбавлених ознак суб’єктивності. Це підтверджується протиставленням, яке знаходимо у Декарта, духовної і матеріальної субстанції, і вченням Канта про теоретичний і практичний світи, про світ природи і світ свободи.

Ось такими обставинами зумовлений розвиток в Нові часи теорії природного права. Оскільки тогочасна наукова раціональність вимагала, в контексті механічної картини світу, розглядати людину як природне тіло в системі (в оточенні) інших природних тіл, або ж визнати свою некомпетентність і звернутися до Бога (як це зробив Руссо, замінивши бога в просторі богом в часі). Кант вперше зумів поєднати несумісність об’єктивної механістичної наукової раціональності і уявлення про визначаючого самого себе суб’єкта. Починаючи з Канта, можемо говорити про критичну рефлексію, яка концентрує  свою увагу на місці людини в світі як суб’єкта, який здатний виходити за межі зумовленого існування.9 Таке розуміння взаємовідношення людини і світу підтверджується у Канта існуванням двох взаємопов’язаних “розумів” – теоретичного і практичного. Якщо перший – це лише одна із форм відношення до світу, то другий – це ціннісні форми свідомості.

Нові часи характеризуються спробою створення нової філософії і науки, які були б протилежні схоластичній філософії і науці. Як вже згадувалося, ідейний та інтелектуальний настрій епохи концентрувався навколо ідеї універсального. Це стосується і галузі правознавства. Тому цілком природно сприймаються такі породження того часу. як універсальне право (jus universale) та “громадянська філософія”. Універсальне право визнавало своєю основою не римське право, а філософію, тому терміни універсальної та філософської юриспруденції були синонімами. І за змістом, і за методикою вони повинні були збігатися з правом раціоналізованим. Поняття “громадянської філософії” означало загальне вчення про державу, її походження, природу та право.10

 

80