ГоловнаЗворотній зв'язок
Главная->Право->Содержание->Нові часи дають нам три системи природного права

Європейське право як феномен духовно-практичного освоєння світу

Нові часи дають нам три системи природного права

– деонтологічну, логічну та онтологічну. Якщо деонтологічна система ототожнює право і справедливість, визначаючи останню як відсутність несправедливості (Гуго Гроцій), то логічна система – це спроба пояснення права логічними засобами. Лейбніц навіть створює власну науку “номотеку” або законодавчу політику. Для Лейбніца характерне розмежування юриспруденції фактів та юриспруденції права, які є складовими логічної природи права. Юридичну онтологію великий філософ ототожнює з позитивним правом, тоді як юридичною фізикою є судова медицина. В пошуках логічного обгрунтування права Лейбніц намагався знайти відповідність між юридичними та логічними теоремами, а також за допомогою теорем намагався звести вчення про природне до системи юридичних визначень.10

Що ж до онтологічної системи, то її особливістю були пошуки генетичної основи природного права: для Лейбніца – це “чисте” природне право як стан природної боротьби, для Гоббса та Спінози – природний стан зливається з природною закономірністю фактичного буття.11

В класичній німецькій філософії права кожному з її основоположників належить своя, особлива роль у створенні особливого концептуального цілого. Кант дав, засноване на ідеях Платона, визначення права, розглянув це поняття в системі філософських універсалій, в контексті цілісного вчення про людську свободу. Фіхте зламав стереотипи суспільного договору, пов’язавши проблему походження права з генезисом самосвідомості. Це дозволило вивести загальні основи права із фундаментальних умов існування людини як вільного суб’єкта, який наділений волею і мисленням. Гегель створив універсальну методологію, засновану на ідеї саморозвитку права в єдності з його інституційно-предметними та духовними проявами.12

Якщо говорити про історичну ретроспективу вітчизняної (української) філософії права, то, на нашу думку, доцільно почати її відлік з творчості Григорія Сковороди як засновника української класичної філософії. І хоча Сковорода не залишив систематичного дослідження з проблем філософії права, правові проблеми розчинені у його філософських творах, особливо у творах останнього періоду життя. Виходячи із установок кордоцентризму, тобто визнання природи джерелом людини, бога як закономірності у природі, розуму як основного знаряддя пізнання людини, Сковорода розглядав і проблеми права. Розробка правових проблем у Сковороди велася у руслі природничо-правової доктрини, хоча мислитель і не використовував природничо-правову термінологію. Концептуальними моментами його концепції були – поєднання людини і природи, права і природи людини. Ідея моральної (правової) автономії особи і справедливості викристалізувалася у філософа у теорію “сродності”. Теза про рівність людей, яка визначається за природою, а нерівність у природних нахилах і здібностях, дає підстави для протиставлення “рівній нерівності” “нерівної рівності”, остання ж дозволяє людям, які мають нерівні природні здібності одержати рівні можливості для їх повного виявлення. Ідея рівності прав у Сковороди реалізується через працю, яка відповідає покликанню кожного.

 

81