ГоловнаЗворотній зв'язок
Главная->Право->Содержание->70-80-ті роки минулого століття

Європейське право як феномен духовно-практичного освоєння світу

70-80-ті роки минулого століття

– це період підвищеного інтересу до історії права України. Н.Д.Іванішев, М.Ф.Владимирський-Буданов, А.Ф.Кістяківський, сприйнявши ідеї історичної школи (основні принципи історичної школи – це ідея історизму в праві, тлумачення звичаїв як втілення ідей народу про правове і неправове, розуміння права як результату розвитку народної свідомості) створили в поєднання з гегелівським розумінням історії власну яскраву теоретичну модель права. З точки зору істориків права України, право є елементом історичного життя народу, який втілюється у звичаях і одержує вигляд закону тільки з появою юристів (М.Ф.Владимирський-Буданов); право сягає своїм корінням у народну творчість (А.Ф.Кістяківський).17 З таких позицій право і закон є взаємопов’язаними але все ж різними явищами. Якраз право володіє життєдайною силою, оскільки воно є живим, тоді як закон повністю залежить від свавілля законодавця. Більше того, В.Ф.Владимирський-Буданов в “Чертах семейного права Западной России в половине ХVI в.” підкреслював, що історія права є історією “багатовікової боротьби звичаю із законом”.18

Юридичний позитивізм, який виріс на основі вчення про право Єрінга та О.Конта, основне своє завдання вбачав у вивченні позитивного права. В рамках юридичного позитивізму дослідження національного права велося за допомогою формально-догматичних методів, відбулася логічна обробка усього комплексу існуючих у суспільстві юридичних норм. Внаслідок цього закон став розглядатися як вищої форми права.

Світоглядні проблеми, які виникли на межі століть, потребували теоретичного і методологічного осмислення. До плеяди вітчизняних вчених, перед якими постало це складне завдання, відноситься і Б.Кістяківський. Теорія права Б.Кістяківського вибудовується на тому, що спосіб свідомої діяльності людини її основою. Відповідно до такої позиції, право визнається найзначнішим та найповнішим виразником культури суспільства. Право є духовним елементом суспільства, який вбирає в себе свідомі індивідуальні зусилля.

Поставивши питання про фундаментальні засади права в суспільстві, Б.Кістяківський поставив тим самим питання про методи вивчення права як основного виразника суспільної культури, розробив методи аналізу соціокультурної реальності права та правових відносин.

Особливої уваги заслуговує вчення Б.Кістяківського про історичну реальність як певну відповідність рівня розвитку культури суспільства та правосвідомості окремих соціальних груп. На думку науковця, правові явища занурені в цю реальність, а тому прогностичне значення для побудови правової держави має історичний рівень розвитку правосвідомості. Тому цілком закономірним є звертання Б.Кістяківського до аналізу рівня правосвідомості російської інтелігенції.19 Маючи за вихідну тезу своїх досліджень положення про те, що правосвідомість певних прошарків суспільства складає єдність, він прийшов до висновків: інтелігенцію, бюрократію і простий народ в Росії об’єднує сприйняття права у вигляді писаного закону як примусу з боку держави, тобто як встановлену зовнішнім чином регламентацію дій. Виходячи з цього, цілком закономірним для російської інтелігенції є застосування етичних оцінок до законотворчості, які продиктовані політичними уявленнями про соціальну справедливість. Для Росії не характерне визнання самостійними суспільними цінностями права і закону, як це прослідковується у країнах Західної Європи. На думку Б.Кістяківського з кризою суспільних наук  пов’язана і криза правосвідомості, а через неї і криза юриспруденції. Оскільки нові суспільні форми (законодавчі принципи) ведуть до краху старих юридичних теорій, то “виникнення тих або інших юридичних теорій нерозривно пов’язане з характером відповідних культурних історичних епох, тобто їхньою правосвідомістю”.20

 

83