ГоловнаЗворотній зв'язок
Главная->Право->Содержание->Досліджуючи право в системі соціальної культури,

Європейське право як феномен духовно-практичного освоєння світу

Досліджуючи право в системі соціальної культури,

Б.Кістяківський використовував критичний метод, який був вироблений філософією культури. Оскільки життя і створені народом організації визначаються внутрішньою свідомістю про право і не-право, то критика наукових понять, і понять науки про право зокрема, не повинна обмежуватися застосуванням тільки формальної логіки, але й має доповнюватися аналізом цих понять як форм виявленої ззовні правової свідомості народу, його буття. Під правовою реальністю розуміється і соціальна дійсність, і фіксовані норми, і закони. Тому право у своєму бутті проявляється у всій багатоманітності форм існування людини і суспільства.21

Після 1917 року в Росії, а отже і в Україні, утвердилося та набуло поширення вчення про право, теоретичною та методологічною основою якого стали марксизм та матеріалістична діалектика. Право стало розглядатися як надбудовне явище над економікою, воно є засобом класової боротьби. Історично право виникає разом з державою, а тому і відмирання права пов’язане з відмиранням держави. Право найбільш повно “відчуває на собі” директивний характер марксистсько-ленінської теорії.

Цікавим є питання формування правосвідомості у післяреволюційні роки в Україні. 20-ті роки нашого століття в Україні – це час “Березілля” О.Курбаса, диспутів у Будинку літераторів імені В.Блакитного, це час “розстріляного відродження”. Для інтелігенції цього періоду було характерне вирішення проблеми особистої свободи. І П.Куліш, і О.Довженко, і Ю.Яновський пов’язували право на внутрішню свободу із справжньою творчістю. По суті українські письменники намагалися вибороти право на індивідуальну свободу, особливо для тих, хто не підтримує загальних суспільних захоплень. У ХХ столітті українська інтелігенція намагалася вибороти для людини ті права, які стали цінністю в Європі після революційних потрясінь ХVII-ХVIII століть, про які ще часи Реформації заявили на повний голос, хоча мова і не йшла про суто правовий аспект, а стосувалася права особистості на релігійну віру.

В контексті сказаного стає зрозумілою ідея оповідання В.Домонтовича “Розмови Екегартові з Карлом Гоцці” – право людини на свій власний погляд на світ. І хоча дія оповідання відбувається в Італії в кінці ХVІІІ століття, зрозуміло, що мова іде про сучасну автору Україну. Якщо для Гоцці головним є захист гідності людини, бо людина має право на особисту сферу інтересів: “Я не вірю ні в філософів, ані в природу. Я вірю в Зеленого папугу й кам’яні статуї, що розмовляють”22, то Карл перебуває під враженням французької революції, він будує абстрактні схеми майбутнього щастя – “Для порятунку людства… потрібна смерть двохсот тисяч чоловік. Принесіть у жертву майбутньому життя двохсот тисяч чоловік і ви повернете світові щастя. Світ стане знову щасливим, яким був колись. 200 тисяч життів аристократів – і Францію врятовано!”23

Проблема особистої свободи у 20-і роки знаходить своє вираження у анархістському запереченні державної влади, яке розглядалося і критикувалося К.Поліщуком у “Гуляйпільському батьку”, Ю.Яновським у “Чотирьох шаблях”, В.Підмогильним у “Третій революції”; у свободі сексуального потягу (Г.Шкурпій, М.Семененко); у демістифікації суспільних законів і логіки (О.Влизько); у бунті проти біології (Л.Скрипник).24

До 70-80 років нашого століття в радянському правознавстві та марксистсько-ленінській філософії панувало вузьконормативістське розуміння права як сукупності норм, встановлених або санкціонованих державою, які тримаються на примусі тієї ж держави. І тільки починаючи з 70 років відбувається розширення вузьконормативістського підходу за рахунок включення до правових питань проблеми прав та свобод людини, правосвідомості, намічаються спроби відмовитися від ототожнення права з державними приписами.25 Завдяки появі нових робіт з правової тематики  пробиває собі дорогу плюралізм у підходах до розуміння права – поруч із нормативістським розуміння формується морально-правова теорія (право як система загальнообов’язкових усвідомлених суспільством понять про право та обов’язки) та соціологічна – правом є суспільні відносини.

Зупинимося детальніше на аналізі сучасної філософії права. Поняття сучасної філософії права охоплює філософію права кінця ХІХ і ХХ століття. Основною характеристикою філософії права цього періоду є те, що в ній немає одного генерального напрямку, а існує плюралізм поглядів і тенденцій. У зв’язку з цим зауважимо, що особливою новизною відзначається такий напрям філософії права, як соціологізм, основним постулатом якого є визнання того, що здійснення права відбувається в соціальному контексті і, того, що розуміння права можливе лише в контексті соціального. Право розглядається не як статичний набір норм, а як процес, як соціальна дія людей. Воно “живе” в судах, адміністративних та інших органах, реалізуючись в ході здійснення, трактування, застосування і створення соціальних норм з юридичною силою дії, які забезпечуються правовою санкцією політично організованого суспільства. Соціальні норми не функціонують автоматично, їх дієвість залежить від їх використання та інтерпретації людьми. Класичний, в особі О.Конта, Е.Дюркгейма, М.Вебера і П.Сорокіна, та новітній (Т.Парсонс, Р.Мертон, Н.Луман) соціологізм привабив правознавців і філософів полемікою з аналітичними настановами попередньої філософії права, критикою теорії суспільного договору, яка поєднувалася з визнанням звичаєвого права як історично висхідного порядку; розумінням права як функції координації суспільства, доповнюючи взаємодію економічних і політичних сил, які впливають на формування права, а також впливом духовних сил – моралі, релігії.

Під впливом соціологізму сьогодні все менше зусиль концентрується на проблемі визначення сутності права. Право не розглядається як автономна сфера норм і абстрактних уявлень про належне, а розуміється як інтегрована частина соціокультурної реальності. Щоправда, дискусії з цієї проблеми тривають і єдиного погляду ще не вироблено. Відмінності в розумінні сутності права виявляються як в національному аспекті (англосаксонський реалізм вважає правом судове рішення щодо кожного конкретного випадку, яке надалі стає прецедентом; скандинавський позитивізм розглядає право інституційно орієнтованою дією); так і залежно від належності до тієї чи іншої філософської школи (екзистенціалісти стверджують, що право безпосередньо пов’язане з мінливими умовами людського існування; неотомісти правом вважають справедливе рішення суду, яке є адекватним соціальній ситуації).26

Сучасний стан розвитку національного суспільствознавства тісно пов’язаний з процесом інтенсифікації та розширення досліджень з філософії права. Свідченням цього є поява нових навчальних посібників та підручників, публікацій, запровадження відповідних навчальних курсів у вищих навчальних закладах, підготовка кандидатських та докторських дисертацій, відкриття спеціалізованих вчених рад.

Сьогодні ми є свідками глобальних процесів, які відбуваються у вітчизняному суспільствознавстві. Вважаємо, що причиною такого стану речей є усвідомлення необхідності перегляду попередньої світоглядної доктрини та пошуки нових соціально-філософських парадигм, а відповідно до цього плюралізація методологічних підходів до розв’язання філософсько-правових проблем. Спробуємо окреслити основні питання сучасної вітчизняної філософії права.

 

84