ГоловнаЗворотній зв'язок
Главная->Право->Содержание->С.І.Максимов в межах екзистенційно-феноменологічного

Європейське право як феномен духовно-практичного освоєння світу

С.І.Максимов в межах екзистенційно-феноменологічного

напрямку  розглядає право як спосіб співіснування людини із собі подібними.29  Для П.Рабіновича “філософія права – це система найзагальніших знань про онтологічну природу і соціальну сутність права.”30

Відчутним є сьогодні і гносеологізм в філософії права, який знаходить своє вираження у співвідношенні гносеології правознавства та філософії права. Не можна погодитися з Д.А.Керимовим, який у “Предметі філософії права” стверджує, що загальна теорія права складається із двох складових – соціології права та філософії права, а філософію права представляє як “симбіоз загальної філософії і соціології права”31. Виходячи з такого розгляду міждисциплінарного положення філософії права, Д.А.Керимов дає визначення і предмету філософії права: “… визначення її (філософії права – Л.В.) предмета передбачає з’ясування співвідношення і взаємодії з цими науками (соціології права і загальної філософії), що дозволяє виявити спільність і відмінність їх призначення та ролі в пізнанні права”, і ще: “предмет філософії права можна охарактеризувати як розробку логіки, діалектики і теорії пізнання правового буття. Ця наука має не тільки те важливе значення, що розкриває механізм регуляції пізнавальної діяльності вченого, спрямовує правильним шляхом дослідницький процес, оптимізує і раціоналізує його, але в контексті культури, що історично розвивається, є показником досягнутого рівня самосвідомості загальної теорії та її пізнавальних потенцій”32 подумати про подвійне джерело філософії права – як самоусвідомлення теорії права і як частина філософії. Отже, Д.А.Керімов визнає за філософією права тільки методологічно-пізнавальну функцію.

Такої точки зору дотримуються і вітчизняні представники філософії права В.Чефранов та Л.Петрова, які, продовжуючи аристотельівську традицію розуміння статусу філософії у відношенні до інших наук, стверджують, що “філософія права, будучи основоположною наукою, тобто системним поєднанням принципових логіко-гносеологічних, онтологічних тощо знань, також надає досліднику-юристу можливість і засіб перевірити, чи придатний вибраний ним метод для дослідження мети – уточнить цитату. Філософія права підтримує в юриспруденції живий критичний дух”.33

Варто згадати ще про одного прихильника точки зору Д.Керимова А.Козловського, який у праці “Гносеологічній природі правознавчого процесу” зводить пізнання до сутності права та визнає його глибинною характеристикою останнього. Внаслідок цього онтологічна субстанція права є результатом того, яким методом це право досліджувалося. Для А.Козловського метод є моделлю права, бо “метод визначає все”. “Ми завжди отримуємо право таке, яким методом ми його відкрили та дослідили”.34

І ще б хотілося вказати на співвідношення філософії права та загальної теорії права. Вітчизняна філософсько-правова думка займається сьогодні проблемою демаркації філософії права – намагається встановити критерії, завдяки яким би стало можливим визначення міждисциплінарного статусу філософії права. Новітня західна філософія не знає такої проблеми, оскільки все більше тяжіє до системного розгляду проблем соціального. І все ж віддаючи данину вітчизняним пошукам “місця” філософії права під сонцем, хотілося б, перефразовуючи Б.Рассела, сказати, що філософія права займає нічийну територію між філософією і теорією права разом з юриспруденцією*. Хоча сьогодні ми можемо констатувати про міждисциплінарне положення вітчизняної філософії права, поза її проблемно-предметний статус залишається нез’ясованим. Причинами такого стану речей у вітчизняній науці може бути і довготривале панування “істматівських” теоретичних і методологічних установок, і перервана культурна традиція, і дещо поки що учнівське “відкриття” і освоєння теоретичної спадщини та сучасної західної літератури.

Як суто філософська дисципліна філософія права неможлива, оскільки віднайдення “граничних” основ права не є плідним без аналізу та рефлексії щодо предметних форм права. Свій категоріальний апарат філософія права формує за рахунок запозичення як філософської, так і правової лексики.

В ході історичного розвитку змінювався і статус філософії права, змінювалися погляди на філософію права як на напрямок дослідження і як на специфічно-теоретичний підхід. Теж саме можна сказати і про міждисциплінарні зв’язки філософії права, про її місце між філософією та юриспруденцією, а під юриспруденцією будемо розуміти діяльність, основне призначення якої є обслуговування механізму функціонування та розвитку права. Якщо найяскравіше “філософський характер” філософії права проявився у філософії права Гегеля, який визначав її як “філософське осмислення всієї соціально-політичної дійсності (з широким застосуванням правових категорій)”35, то пізніше вона поступово стала розглядатися як спроба дати відповідь на філософському рівні на питання: що таке право? Поступова юридизація філософії права призвела до того, що на початку ХХ століття вона стала розглядатися в руслі диференціювання юридичної науки.36

 

87