ГоловнаЗворотній зв'язок

Європейське право як феномен духовно-практичного освоєння світу

ВИСНОВКИ.

Європейське право як феномен духовно-практичного освоєння дійсності за своєю сутністю є нормальним, тобто природним станом соціального життя європейської людності. Європейське право в природно-історичному аспекті є явищем життєдіяльності людини, яке історично розвивається та постійно перебуває в процесі становлення. Життєвість європейському праву надає передусім його зв’язок з фундаментальною основою життя людини – з духовно-практичним освоєнням дійсності. Тому цілком закономірними для історії європейського права є періоди розквіту чи занепаду, оскільки воно завжди перебуває у розвитку і кожен ступінь його розвитку не може претендувати на завершеність. Європейське право, як духовно-практичне освоєння дійсності, проявляється в єдності минулого-теперішнього-майбутнього, в універсальному часово-просторовому континуумі розвитку права.

Духовно-практичне освоєння дійсності передбачає нерозчленоване суб’єктно-об’єктне відношення, що призводить до “розчинення” об’єкта в свідомості, почуттях суб’єкта. Відповідно до цього, європейське право, як феномен духовно-практичного освоєння дійсності, наділене такими рисами: унікальність, безпосередність. Право випливає із законів розуму, і у своїй сутності представляє собою нормальний, природний стан соціального життя на противагу різним позараціональним, неприродним формам регуляції поведінки людей.

Європейське право здатне “проявлятися” у просторово-часовому та тілесному світі у вигляді соціального інституту. Функціонування європейського права в якості соціального інституту передбачає існування правового простору як підпростору соціального простору. Право, як соціальний інститут, є штучним, людським витвором, що дозволяє віднести його до так званих артефактів, а конкретніше, до артефактів треього рівня. Оскільки артефакти завжди розкриваються через ситуативність та контекстуальність існування, то це вимагає структурної, часової, ієрархічної і координаційної визначеності такого утворення. У випадку права, як соціального інституту, такою визначеністю є організація, яка розкривається через правову технологію, основними рисами якої є: часово-просторова локалізація, наявність основних принципів формування чинного права.

Європейське право охоплюється закономірностями людського універсуму. Приналежність права до “людського царства” зумовлює його самобутність та над-юридичне значення і зміст. Європейське право як феномен духовно-практичного освоєння дійсності несе в собі універсальні начала – свобода, рівність, справедливість, які є трансцендентними, по суті, але можуть актуалізуватися в реальних історичних просторах і часах. Європейське право через призму своїх граничних засад з необхідністю передбачає звертання до людської природи та форми існування людини – культури. Як породження людини європейське право існує через культуру – символ – традицію.

На особистісному рівні дія європейського права проявляється в існуванні таких феноменів як статус, ролі та правосвідомість. Особлива увага в розділі приділяється феномену правосвідомості. Правосвідомість має трьохчленну структуру функцій правосвідомості – зовнішні (соціальні), внутрішні (функції механізму правосвідомості) та “буферна” функції, та включає в себе несвідомі компоненти – пробіл та базовий стереотип, і оперує, поряд з правовим знанням, знанням неявним.

Європейське право здатне відшукувати людський зміст в предметних формах права за допомогою філософії права. Філософія права є особливим видом рефлексії. Рефлексивність філософії права, на відміну від філософської рефлексії, проявляється в тому, що, крім теоретичної сфери, вона роз’яснює, обґрунтовує, критикує методи і установки, які використовуються в реальній юридичній практиці.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

92