ГоловнаЗворотній зв'язок

Європейське право як феномен духовно-практичного освоєння світу

Висновки:

Розділ “Особистісний вимір дії європейського права” присвячений  розгляду дії права на особистісному рівні. За основу дослідження взяті поняття “статус”, “роль”, “правосвідомість”. Під статусом розуміється особлива об’єктивована позиція людини. Статус в праві підкреслює унікальність індивіда, вирізняє його з соціуму. Статус, набутий в сфері дії права, – це статус особливої незалежності – status libertatis. status libertatis передбачає культурну обумовленість, що означає “входження” і “переживання” всезагального індивідуальним, це є життям-в-культурі. Проводиться розмежування між status libertatis, status сivilitas, status politikus.

Існування права як системи усталених норм, з одного боку, та status libertatis, з іншого, зумовлюють існування двох моделей поведінки: конформістської та девіантної.

Оскільки право як соціального інституту вимагає від людини входження в них, то це зумовлює наявність та існування ролей в праві. Під ролями розуміються стандарти поведінкових актів, які мають високий рівень ймовірного доступу для потенціального виконавця. Ролі здатні виконувати двояку функцію – представляти самих себе та інституалізовану обумовленість поведінки.

Особлива увага в розділі приділяється феномену правосвідомості. Вирізнено типи та основні функції правосвідомості. Новою є трактовка тричленної структури функцій правосвідомості – зовнішні (соціальні), внутрішні (функції механізму правосвідомості) та “буферна” функція. Аналізується проблема несвідомих компонентів, які входять в структуру правосвідомості – пробіл та базовий стереотип, а також вперше у вітчизняній літературі правосвідомість аналізується через призму неявних знань.

*Цікавою, на наш погляд є точка зору Е.Фромма на феномен конформізму. На думку Е.Фромма, конформізм як підлаштування під загальнопройняті шаблони поведінки є  індивідуальним способом подолання відчуття власної ницості у стосунках з переважаючим зовнішнім світом. Істотні орієнтири задає людині соціум, культурні імперативи. Особистість, втискуючи себе в конкретний характер втрачає риси власної неповторності, оскільки процес соціологізації починається з моменту, коли індивід визначає себе і своє відношення до інших людей  через різні способи та форми людських зв’язків.

*Перший етап – 60-і роки – представлений дослідженнями правознавців І.Фарбера, Є.Назаренка, С.Алексєєва, В.Морозова, Г.Остроумова, І. Рябко, філософів В.Келле, М.Ковальзона, А.Угледова. В цей час складається уявлення про правосвідомість як про знання права (яке розуміється як система правових норм) і відношення до нього. Це етап постановки проблеми, який намічає основні напрямки дослідження структури правосвідомості як правової ідеології і правової психології, як суспільної та індивідуальної, буденної і теоретичної правосвідомості. Визначальним є уявлення про структуру як сукупність елементів, тому увага зосереджувалася в основному на з’ясуванні елементного складу правосвідомості і вивчення змісту тих чи інших елементів. Основи для визначення елементів ще не стали предметом спеціального вивчення, як і проблема взаємозв’язку цих елементів.

Другий етап характеризується значним збільшенням кількості досліджень структури правосвідомості – Д.Потапейко, І.Покровський, Д.Керимов, В.Деличев, Є.Лукашева, Г.Наумов, І.Сабо, В.Нікітін. Це період екстенсивного освоєння проблеми. Значна частина досліджень пов’язана із прагненням використати розуміння структури правосвідомості, яка уже склалася, в розробці різних питань: у вивченні співвідношення правосвідомості і політичної свідомості; права і моралі; в порівняльному аналізі структури правосвідомості і моральної свідомості. Слід відзначити розмаїття позицій і підходів до теми, яка вивчається, що мало позитивне значення: зміст елементів правосвідомості був розглянутий більш глибоко, бо дослідники хотіли підійти до аналізу цих елементів з різних сторін. У цьому відношенні можна констатувати крок вперед. Однак, це розмаїття точок зору свідчить про невизначеність методологічних установок у дослідженні в аналізі структури правосвідомості. Популярними стають посилання на системний підхід як методологічну основу дослідження проблеми.

Інтерес до методологічних питань є характерною особливістю третього етапу (друга половина 70 – 80 рр.). Дослідники намагаються виявити аспекти філософського аналізу структури правосвідомості в рамках тих можливостей, які давала концепція суспільної свідомості в історичному матеріалізмі (В.Чефранов, К.Бельський). Структура правосвідомості не повністю ототожнюється з її будовою. Компоненти правосвідомості, як правило, всі ділилися на правову ідеологію, суспільну, групову, індивідуальну правосвідомість (з точки зору її носіїв), буденну, наукову, професійну (з позицій соціального рівня). Різноманітність уявлень про структуру правосвідомості, які були характерні для попереднього етапу, викорінюється. Концепція структури правосвідомості набуває закінченого вигляду і канонізується.

 

 

Примітки:

1Метельова Т. Метаморфози філософії: ідеологія, наука, гра. Генеза. № 1(4). 1996. С.38 (14-38)

2Гоббс Т. Избранные произведения. – М.:Мысль, 1980. - Т.2. - С.273.     3Соловьев Э.Ю. Прошлое толкует нас: Очерки по истории философии и культуры. – М.: Политиздат, 1991. - С.420-421.

4Воеводин Л.Д. Юридический статус личности в России: Учеб. пособие. – М.: Изд. Моск. ун.-та, Инфра*М. – Норма, 1997. – 432 с.

5Феофанов К.А. Николас Луман и функционалистская идея ценностно-нормативной интеграции: конец вековой дискуссии  // Социс. – 1997. -  №3. - С. –52 (48-60)

6 Бергер П., Лукман Т. Социальное конструирование реальности: Трактат по социологии знания: Пер. с анг. – М.: Медиум, 1995. – 333 с.

7 Остроумов Г.С. Правовое осознание действительности. М., 1969.

 

8 Явич Л.Е.Сущность права. М.1985.

9 Алексеев С.С. Теория государства и права. – М., 1982. – С.45.

10 Фарбер И.Е. Правосознание как форма общественного сознания. – М.: Юрид. Лит, 1963. – С.56.

11 Ильенков Е.В. Философия и культура. - М.: Политиздат, 1991. – 464 с.

12 Вакуліна В.М. Двоїстий характер людського буття: Автореф. дис… канд. філос. наук: 09.00.04  Київський ун-т ім. Т.Шевченка. К., 1996. – 24 с.

 

14Остроумов Г.С. Правовое осознание действительности. М., 1969; Потапейко Д.Н. Правосознание как особое общественное явление. К., 1970; Лукашева Е.А. Социалистическое сознание и законность. М., 1980; Щегорцов В.А. Социалистическое правосознание. М., 1981; Бура Н.А. Функции общественного правосознания. К., 1986.

15Бельский К.Т. Формирование и развитие социалистического правосознания. -  М.: Высшая школа, 1982. – 183 с.

16 Белканов А.Н. Правосознание. Екатеринбург. 1997.

17 Полани М. Личностное сознание: на пути к посткритической философии. Пер. с анг. - М.: Прогресс, 1985. – 344 с.

18 Старикова Г.Г. Неявное знание: новый подход к проблеме// Вестник Харьковского государственного университета. № 385. 1996. С. 69 –76.

19 Гуслякова Л.Г. Обыденное сознание как объект философского анализа: Автореф. дис… кан. филос. наук: 09.00.01 / Лен. Гос.ун-т. –Л., 1978. – 17 с.

20 Лукашева Е. Социалистическое правосознание  и законность. – М.: Юрид.лит., 1973. – 344 с.Назаренко Е.В. Социалистическое правосознание и социалистическое правотворчество. К. 1968.Сапун В.И. Социалистическое правосознание и реализация советского права. Владивосток. 1984. Кудрявцев В.И. Правосознание юриста Советская юстиция № 1 1974. С. 3-5. Соколов Н.Я. Правосознание юристов: понятие, сущность, содержание. Советское государство и право. 1983. №10. С. 19.

21 Грошевой Ю.  Правосознание юриста. Х., 1988.

22 Соколов Н.Я. Правосознание. М., 1986.

23Цит. Лисий І. Українська культура. //Філософська і соціологічна думка.

25 Кистяковский Б.А. В защиту права.// Вехи. Свердловск. 1991.

25Давид Р.

26 Курильски-Ожвэн Ш. Образы права в России  и Франции: Учеб. Пособие. – М., Аспект, 1996. – С.87.

27 Там же.

28 Егоров В.И. Аксиологические основания правосознания. М., 1996.

29Белканов А.Н. Лояльность правосознания // Российский юридический журнал. – 1996. - № 3 (11). – С. 74 – 85.

 

 

14