yandex rtb 1
ГоловнаЗворотній зв'язок
yande share
Главная->Право->Содержание->Правові теорії.

Європейське право як феномен духовно-практичного освоєння світу

Правові теорії.

 Кожну правову теорію можна визначити як спробу дати відповідь на запитання: що таке право? Це питання як загальне, конкретизується  в низці уточнюючих, додаткових понять, в розкритті змісту юридичних понять при викладі основних положень цієї теорії. Наявність різноманітних, інколи взаємовиключаючих, дефініцій права у довідковій, науково-монографічній, навчальній літературі свідчить про існування та “працездатність” різних теоретичних традицій і напрямів. Спільним для всіх правових теорій є намагання дати точну, однозначну дефініцію праву і основним юридичним поняттям, але способи досягнення цієї мети різні у різних правових теоріях.

Ідею природного права в значенні наукової теорії можна визначити через факультативи – гарантії, виправданості, систематичності, дедуктивності теоретичних досліджень в області права.

Мова права. Стиль правової мови сьогодні визначається як офіційно-нормативний стиль, який знаходить концентрований вираз у законодавчому стилі, який характеризується монологічністю викладу, наявністю попереднього обдумування, логічною послідовністю, інформативністю та завершеністю і повнотою викладу.18  І все ж ми не можемо говорити про те, що мова, якою користується права є спеціальною мовою у повному розумінні, оскільки вона розрахована на широкий загал, і тому не може бути відірваною від загальновживаної мови (на відміну від мови програмістів, медиків і т.д.).

Ми можемо виокремити основні ознаки мови права, головна з яких – це офіційність, суть якої полягає у вираженні надіндивідуальної волі. Мова права нормативно і формально закріплена, а тому не переносить зміни, викладу іншими словами тощо, незмінним залишається і порядок слів у реченні, порядок самих речень, частин тексту. Виклад правових документів ведеться офіційною мовою країни. Хоча історії відомі випадки написання законів неофіційними мовами. В цьому плані показовою є Росія петровських часів: російські закони по торговому мореплаванню публікувалися німецькою і англійською, а військове законодавство часів Петра І – паралельно друкувалося російською і німецькою. Правові документи міждержавного рангу фіксуються, як правило, англійською мовою.19

Такі риси мови права як ясність та простота сприяють повному і правильному сприйняттю інформації та забезпеченню ефективності правових приписів. Мова права повинна бути максимально точною, лаконічною, експресивно нейтральною, безособовою. Формалізація передбачає вираз однієї і тієї ж думки одними і тими ж словами, а звідси - стереотипність, стандартизація та уніфікація, чітка графічна форма.

Історично мова права пов’язується з виникненням писаного права. Тому основні юридичні лексичні конструкції та спеціальні терміни пов’язані з такими пам’ятками права як Закони Хаммурапі, ХІІ Таблиць, Руська Правда та ін. Інколи перші правові пам’ятки були джерелами літературної мови даного народу або прикладом використання прози, як це було у Греції – перші закони Греції були написані прозою, стилем важким і незрозумілим для тодішніх греків, для яких милішими і приємнішими були гекзаметрові поеми. Аристотель свідчить, що “позаяк закони не були написані просто і ясно, то неминуче виникало багато суперечок… Деякі думали, що Солон навмисне зробив закони неясними, щоб рішення справ залежало від народу. Однак це припущення неправдоподібне, а скоріше цей факт пояснюється тим, що він не вмів в загальній формі виразити найкраще”.20

Незважаючи на те, що мова права максимально наближена до загальновживаної літературної мови, було б неправильним не вказати на існування специфічної правової термінології та понять. Їх наявність свідчить про спеціалізовану сферу діяльності, їх носіями є представники юридичних професій. Юридичний термін – це лексична одиниця, яка має одне, чітко визначене значення, характеризується об’єктивністю, позбавлене емоційного забарвлення, стійке, характеризується логічною та предметною спрямованістю, безпосередньо співвідноситься з означуваним поняттям. Структурно це може бути слово або словосполучення.

Символічність права. Використання правом мови (мається на увазі її вербальна форма) є використання штучного, людинотворного явища. Право як спосіб духовно-практичного освоєння дійсності характеризує процес індивідуального входження в дійсність і поєднується з досвідом соціальним. Письмова фіксація соціального досвіду зробила можливим збільшення його інформаційної ємності, появу абстрактного матеріалу, який характеризується наявністю ідей, які не потребують чуттєво-наглядних образних корелянтів. Писемність робить можливим автономізацію соціального досвіду від повсякденної життєвої практики, оскільки вона (писемність) надає соціальному досвіду ознак надемпіричності, абстрактності і узагальнення.

Набуваючи мовного оформлення досвід позбавляється авторства, суб’єктивності; самобутність досвіду трансформується в уявлення, які можуть бути передані мовними засобами. Зміст досвіду відкладається у мові у вигляді понятійно-термінологічних утворень, набуваючи свого найменування. Мова з необхідністю створює “канву” внутрішнього світу людини і одночасно є основою зовнішньої ідентифікації, тобто спілкування. Як інтерсуб’єктивне утворення мова наділена рисою надсуб’єктивності, яка знаходить своє вираження в тому, що мова зосереджує в собі досвід цілої культури, її нормативні еталони. Виходячи з цього, можна говорити про те, що мова постає і як понадчасовий феномен у відношенні до часово-кінечного життя людини.

Мова, у її вербальному варіанті, виражає минуле в теперішньому, вона означає відтворення сучасних почуттів, які асоціюються з минулими реаліями. Завдяки мові фрагментарний досвід минулого, який зберігається в словах, може перекомбіновуватися в новий досвід, який сприймається. Мова утилізує ті елементи досвіду, які найлегше абстрагуються свідомістю і в подальшому легко відтворюються в досвіді. В процесі тривалого вжитку ці елементи асоціюються зі своїми значеннями, які охоплюють все розмаїття людського досвіду.

В писемності мова звільняється від процесу говоріння. Передане у письмовій формі стає сучасним будь-якій сучасності. Письмово зафіксоване передання з самого початку переходить у сферу смислу, який воно виражає. Ідеальність слова піднімає все мовне  над конечними і мінливими визначеннями, які притаманні минулому буттю.

В писемності мова наділяється істинною духовністю. Писемність являє собою звільнений від суб’єктивно-емоційних моментів зміст того, що повідомляється. Розуміння, ідентифікація і відтворення написаного не можна тлумачити в буквальному смислі, бо вони означають не повторення чогось усталеного, того, що було, а причетність до справжнього смислу.

Право як соціального інституту дає людині рецепти дій, вказуючи як себе поводити в типових ситуаціях, дозволяє в межах допустимого передбачати свої й чужі дії, а також передбачати наслідки цих дій.

Соціальні інститути і право, зокрема, задають простір соціально допустимої, соціально зразкової поведінки. Поведінку ж, яка не вкладається в ці рамки, визначають як гідну осуду або, навіть, покарання. Вживаючи слово “стабілізація”, соціальні інститути обмежують свободу індивіда, застосовуючи при необхідності примус.

Було б помилкою стверджувати, що право повністю детермінує конкретні вчинки індивідів, і тим самим позбавляє людину даної їй, як виду, свободи дії на соціальному рівні. Насправді, право окреслює простір, в межах якого дія конкретної людини може будуватися в залежності від ситуації і характеру людини. Однак, яким би широким не був спектр допустимого, право задає свободі дії певні межі, при порушенні яких до індивіда застосовуються санкції.

 

 

18