yandex rtb 1
ГоловнаЗворотній зв'язок
yande share

Європейське право як феномен духовно-практичного освоєння світу

Висновки:

Третій розділ “Європейське право як інституалізоване утворення” розкриває специфіку буття права як інституалізованого утворення. Соціальний інститут права безпосередньо пов’язаний з існуванням соціального простору, який розуміється як система варіантів групування людей за соціальними ознаками та взаємодії людей.

Право як соціальний інститут є штучним, людським витвором, що дозволяє віднести його до так званих артефактів, а конкретніше, до артефактів третього рівня. Оскільки артефакти завжди розкриваються через ситуативність та контекстуальність існування, то це вимагає структурної, часової, ієрархічної і координаційної визначеності такого утворення. У випадку права як соціального інституту такою визначеністю є організація, яка розкривається через правову технологію, основними рисами якої є: часово-просторова локалізація, наявність основних принципів формування чинного права.

У розділі також аналізується право як соціальний інститут деонтологічного типу та виокремлено основні риси інститутів цього типу: високий ступінь належного, граничний ступінь організації (регламентація, ієрархічність, обов’язковість виконання вищезазначених ролей), знакове опосередкування норм та організації, існування легітимних закладів, програмне управління.

Оскільки право як соціального інституту є виразом іманентного в праві, то значна увага приділяється таким дискрептивним ознакам права як:

-         нормативність – правова норма розглядається як різновид соціальних норм, оскільки нормативність не є специфічною рисою права, адже вона притаманна всім соціокультурним явищам. Норми права, як різновид соціальних норм, узгоджують, регулюють, впорядковують соціальне життя. Вони є продуктом спільної колективної творчості і сприймаються індивідами як певна данність, виступають основою культурної та соціальної доцільності. Даються основні характерні риси правових норм. Норми права  культурно обтяжені “чуттєвим змістом”, це – “схеми тлумачення”, вони втягнені в історію і належать до форм самоусвідомлення культури;

-         мова права – офіційність, нормативна та офіційна фіксованість, наявності специфічної правової термінології;

-         символічність права як соціального інституту полягає у використанні мови як штучного, людського творіння; писемності та інших технологічних засобів збереження інформації (глиняні дощечки, перфокарти, дискети тощо), символи правосуддя, сценарії судових засідань, одяг людей.

В розділі також розглядається проблема співвідношення правової рівності і проявом відношення рівності в праві. Запропонована тричленна структура правової рівності: юридична рівність, рівноправ’я та рівний захист перед законом. Цікавим, з точки зору автора, є питання поняття правової рівності через призму інституційності права. Поняття правової рівності не збігається з поняття юридичної рівності, перше ширше за об’ємом. Сутність правової рівності полягає у тому, що в правовідносини вступають формально рівні суб’єкти права, оскільки підпадають під дію обов’язкового для всіх загального правила поведінки. Запропонована тричленна структура правової рівності та вичленено її формальний та змістовні компоненти. Формальною стороною правової рівності є юридична рівність, яку можна означити як рівність в законі і яка є основою та історично першим ступенем правової рівності.

Змістовну сторону правової рівності складають рівноправ’я (рівність перед законом), що означає рівність прав та обов’язків громадян, реґламентує положення особистості в державі та є фундаментом конституційного законодавства сучасних держав і одним з принципів побудови правових систем.

Третім елементом правової рівності та її змістовною характеристикою є рівний захист перед законом. Рівний захист перед законом є умовою реалізації права та різновидом юридичних ґарантій.

Примітки:

1 Сорокин. П. Человек. Цивилизация. Общество. – М.: Политиздат, 1991. С.297-307. (544)

2Монтень М. Опыты. Избранные главы. – М.: Правда, 1991. С. 483.

3Коул М. Культурные механизмы развития.\\ Вопросы психологии. 1995, №3, с.5-20.

4Там же.

5Там же.

6Пригожин А.И. Социалогия организаций. – М.: Наука, 1980. С.39-40.

7Графский Г.Г. Право и социальные ценности в исторической ретроспективе.// Вестник Российского гуманитарного Фонда. 1997, №1, с.86-90.

8Бергер П., Лукман Т. Социальное конструирование реальности: Трактат по социологии знания: Пер. с анг.. – М.; Медиум, 1995. С.92 – 93.

9Гиддес Э. Формы института // Современная социальная теория. – Новоссибирск. 1995. С. 32.

10Спиридонов Л.И. Теория госудаоства и права: Учеб. – М., 1995. – С.165.

11Козюбра Н. Социалистическое право и общественное сознание. – К., 1979, с.137.

12Суспільні закони та їх дія / Бойченко І.В., Куценко В.І., Табачковський В.Г. та ін.: НАН України. Ін-т філософії. – К.: Наукова думка, 1995. С. - 179.

13Витрук Н.В. Правовой статус личности в СССР. – М. 1985. С. 24.

15Нерсесянц В.С. Наш путь к праву: От социализма к цивилизму. – М.: Рос.право. 1992. - С.10.

16Гукасян Р.Е. Концепция слияния прав и обязанностей и командно-административные методы управления // Советское государство и право. – 1989. – № 7. – С.26.

17Люшер Ф. Конституционная защита прав и свобод личности. - М., 1993 с.229.

18 Ушаков А.А. Очерки советской законодательной стилистики. Пермь.1967. с.190. Савицкий В.М. Язык процессуального закона. Вопросы терминологии. М.1987 с.217

19 Батлер У.Е. Русское право к 1880 году глазами иностранцев: некоторые размышления. // Вестник Московского университета. серия 11. Право. №3 1996. С.44-74.

20Аристотель. Полития. 9.2. с.18.

 

 

19