yandex rtb 1
ГоловнаЗворотній зв'язок
yande share
Главная->Право->Содержание->РОЗДІЛ 4. ДУХОВНО-ПРАКТИЧНЕ ОСВОЄННЯ ДІЙСНОСТІ ЯК КОНСТАНТА ЄВРОПЕЙСЬКОГО ПРАВА

Європейське право як феномен духовно-практичного освоєння світу

РОЗДІЛ 4. ДУХОВНО-ПРАКТИЧНЕ ОСВОЄННЯ ДІЙСНОСТІ ЯК КОНСТАНТА ЄВРОПЕЙСЬКОГО ПРАВА

Розкриття специфіки європейського права як явища соціо- та культурогенезу європейської цивілізації, вирізнення його особливостей як соціального інституту та демонстрація дії цього типу права на рівні суб’єкта через посередництво статусу, ролей та правосвідомості з необхідністю тягне за собою розробку та розкриття глибинного пласта людського буття, який є базальною підвалиною європейського права. Мова йде про духовно-практичне освоєння дійсності як специфічно людського способу буття індивідуального та колективного. Оскільки європейське право ґрунтується  на притаманних європейській культурі інтелектуальних та світоглядних засадах, які зумовлюють його особливість, то звичайно, буде логічно прослідкувати витоки цих установок. На нашу думку, таким первинним, основним чинником європейського права як світоглядної доктрини є духовно-практичне освоєння дійсності. Таким чином, відповідно до цієї тези, європейське право є продуктом духовно-практичного освоєння дійсності.

Але перш ніж перейти до з’ясування сутності цього основоположного поняття дослідження, доцільно було б звернути увагу на “винуватця” таких явищ як духовно-практичне освоєння та право. Звичайно ж, мається на увазі – людина.* Людина, як істота, неоднозначна за своєю сутністю,

 

*Адже ще Ціцерон зауважував, що можна бути впевненим у тому, що “в жодному виді міркувань не можна виявити краще, що саме природа дала людині; яка велика сила найкращих якостей людського ума; якою є задача, для виконання і завершення якої ми народилися і з’явилися на світ; який зв’язок між людьми і яке природне об’єднання між ними. Коли це все буде пояснене, стане можливим знайти джерело законів і права… Адже ми повинні пояснити природу права, а її слід шукати в природі людини…” Цицерон. О законах. Диалоги. М., 1966. С.94.

тим самим зумовлює неоднозначність і своїх творінь. А оскільки право є творінням людського духу, то доцільно детальніше зупинитися на проблемі людини.

 

До великої кількості визначень сутності людини через її предикативні ознаки – Homo sapiens, Homo farber, Homo ludens – ми сьогодні з гордістю можемо додати Homo jus (людина правова). Але треба мати на увазі, що диференціація та розмежування окремих ознак людини призводить інколи до неможливості цілісного сприйняття її, породжує набір розірваних і відокремлених напрямів у її вивченні. Усвідомлення постійно зростаючої диференціації знання про людину привело В.Франкла до такого висновку: “А де ж “єдність людини”? Там, де людина, подібно до старого глека, вся розколота щілинами і тріщинами, “якісними стрибками” (Гегель)? Відомо визначення мистецтва як єдності у багатоманітності. Я хотів би визначити тут людину як єдність всупереч багатоманітності. Адже наявна антропологічна єдність, не зважаючи на онтологічні відмінності, не зважаючи на відмінності між різними формами буття. Відмінною рисою людського буття є співіснування в ньому антропологічної єдності та онтологічних відмінностей, єдиного людського способу буття і різних форм буття, в яких він проявляється. Коротко кажучи, людське буття – це “Unitas multiplex”, висловлюючись словами Фоми Аквінського. Воно не охоплюється ні плюралізмом, ні монізмом на зразок того, з яким ми зустрічаємося в “Етиці” Бенедикта де Спінози, доведеної в геометричному порядку”.1

Людина не є механічною сукупністю означених рис, оскільки вони є лише незначною кількістю виявлених і зафіксованих проявів людського. Всі прояви людського органічно взаємопов’язані і в історичному плані не передують один одному. Найбільш повно таке поєднання людського прослідковується у такому феномені людського життя як духовно-практичне освоєння дійсності, яке є первинним та найглибшим пластом людської життєдіяльності, здатного поєднати в собі і теоретичне, і духовне, і практичне відношення до світу. Духовно-практичне освоєння дійсності є особливою областю людського життя, яка проявляється у таких феноменах як філософія, мистецтво, мораль та право. Право як один із способів духовно-практичного освоєння дійсності є предметом цього дослідження.

 

20