yandex rtb 1
ГоловнаЗворотній зв'язок
yande share
Главная->Право->Содержание->Культура як символічно виражений характер соціального буття,

Європейське право як феномен духовно-практичного освоєння світу

Культура як символічно виражений характер соціального буття,

є певним способом соціальних інтеґрацій окремих існувань, вона виступає підгрунтям екзистенційного феномену колективного самоототожнення, а тому соціум можливий лише через символічне “прочитання” смислу сущого.

Культура – це багатошарова система символів, кожний з яких виражає суть певної ціннісної орієнтації. Рівні культурної символіки розміщуються в діапазоні від поверхневих, які зумовлюються наявною інституціональністю, до більш глибинних, які відповідно до індивідуальної включеності у символіку культури, набувають статусу онтичного рівня, що містить буденні, ситуаційно-обумовлені компоненти особистості, і онтологічного, глибинного рівня, який охоплює основні структури людського існування.

Культурно визначений світ виступає символічним універсумом. Специфічністю символічного освоєння є вміння людини вбачати за безпосередністю екзистенційного значення певного інтерсуб’єктивного смислу. “Розглядати символічні виміри соціальної дії – мистецтво, ідеологію, науку, право, мораль, здоровий глузд – значить не відступати від екзистенціальних дилем життя в якесь позахмарне царство потойбічних форм, а пірнути в їх осередок”.35

Як соціальне явище культура функціонує лише тоді, коли вона постійно включена в світ людини, в безперервний процес об’єктно-суб’єктних відношень. Реальне буття культури стає можливим через духовно-практичну діяльність людини, буття культури залежить від здатності людини “розшифровувати” її символіку. Відносна самостійність культури передбачає своє здійснення через духовний світ окремого індивіда. Через входження індивіда в культуру відбувається відтворення уявлень про граничні полюси свого буття і про можливі способи подолання своєї конечності.

Через посередництво культури людина включається не тільки в безпосередній контекст своєї соціальної життєдіяльності, а і в систему загальних форм людського існування. Культура втілює в собі феномени індивідуального буття, які виявляються через інтерсуб’єктивні форми символічного характеру – досвід, свобода, мораль, право і разом з тим, культура пов’язана з пошуком людиною смислу буття, з намаганням осягнути трансцендентне.

Олюдненість об’єктивного світу, надання йому специфічних рис і ознак, здатність людини створювати свою власну реальність внаслідок духовно-практичного освоєння дійсності, тобто створюють неперевершену в своїй унікальності і таємничості сферу буття – буття людини. “Я – частина світу”, “я сприймаю цей світ і вживаюся в нього”, “цей світ стає частиною мене”, “у мене свій світ” – це основні “пункти” мого і тільки мого входження у світ. Але поряд із моїм світом існують ще й інші “мої світи”. Взаємодія цих світів створює складне, незрозуміле й інтригуюче ціле, яке називається життєвим світом людства. Людство, суспільство мають стійкі зв’язки, які “зцементовують” і надають міцності цим формуванням. Одним із таких чинників є культура як особливий духовний каркас, який тримає на собі те, що ми називаємо нашим – людським – світом. За своєю суттю культура та її прояви – мораль, право, мистецтво та ін. – має двоїстий характер: з одного боку, вона створюється людиною, з іншого – набуває самостійного онтологічного статусу у відношенні кожного, окремо взятого представника людського роду. “Приходить момент, коли сама всестворююча сила життя схиляється перед своїм творінням, підкоряється йому і служить йому. Культура об’єктивувалася, протиставила себе тій суб’єктивності, яка її породила. Об’єкт – objectum – Gegen – означає саме проти-стояння, те, що стверджується незалежно і стоїть перед суб’єктом як його закон, як правило, як те, що ним править”.36 Це дистанціювання стає особливо помітним, коли культура розглядається з точки зору часово-просторово локалізованого індивіда. Всі духовні надбання попередніх поколінь для людини сучасної набувають характеру об’єктивності і завершеності. “Створене кожним поколінням в області науки і духовної діяльності є наслідуванням, зростання якого є результатом збережень усіх попередніх поколінь, святилище, в якому всі людські покоління вдячно і радісно помістили б все те, що допомогло їм пройти життєвий шлях, що вони набули в глибинах природи і духу. Це наслідування є одночасно й одержанням спадщини, і вступом у володіння цією спадщиною. Вона є душею кожного наступного покоління, його духовною субстанцією, яка стала чимось звичним, його принципами, забобонами і багатством; і разом з тим ця одержана спадщина низводиться поколінням, яке її одержало, на ступінь підручного матеріалу, видозміненого духом. Одержане таким чином змінюється, і опрацьований матеріал саме тому, що він піддається обробці, збагачується і разом з тим зберігається”.37 Акумулюючи в собі досвід багатьох поколінь, культура стає реальністю, яка потребує від історично фіксованої людини особливих зусиль для входження в неї. Культура допомагає людині долати конечність і обмеженість свого буття, ставати понадчасовою істотою, розривати тенета приреченості.

Культури в чистому вигляді не існує, вона можлива в приналежності певному суб’єкту: суспільству, соціальній спільності, особі. На кожному рівні свого існування культура пронизує всі сфери людського життя. Культурна визначеність буття полягає у властивості людського світу транспортувати умови, події, які складають буття в певну побудову світу, макрокосм. Культура потребує від людини пристосування до неї в процесі самовизначення, і вона (культура) стає витоками усвідомлення обмеженості людського буття.

Варто звернути увагу на ще одну особливість культури, яка найбільш повно виявляється в праві та моралі – це нормативність. Взагалі нормативність є найпершим і найголовнішим моментом функціонування соціальної системи. Оскільки культура виражає специфічний спосіб людської діяльності, вона зумовлює і нормативність усіх соціокультурних феноменів, оскільки вони є похідними від культури: “наука, право, мораль, мистецтво – прекрасні і благородні еманації життя”.38

Культура здатна задавати певний “ритм”, координацію дій індивідів, які складають соціальне ціле, а нормативність культури в соціальному житті проявляється в явищі інституалізації відношень і поведінки. Окрім функції орієнтації індивіда у світі неосяжного, культура вербалізує і раціоналізує людську екзистенцію. Різноманітні соціальні структури тонко користуються ненаситним бажанням свідомості розрізняти, диференціювати, замінювати реальність знаком, символом і бачити її через їх призму. Сприйняття і відчуття, емоції та ідеї людей постають у двоїстій формі: в оформленій культурою ясній і точній, але безособовій, і в неясній, нескінченно різноманітній формі людського – внутрішнього “Я”, яке постійно перебуває в процесі становлення і самореалізації. Ця друга форма не піддається стандартизації і нормуванню, бо представляє собою оригінальне і неповторне утворення, спроба шаблонізування якого призводить до відчуження від людини притаманного їй світосприйняття і світорозуміння.

Але яким же чином культурні феномени як прояви духовно-практичного освоєння дійсності, здатні зберігати “живучість” і передаватися з покоління в покоління. Культурний зміст існує через традицію, яка дає можливість досліджувати онтологію культури з трансцендентних позицій, оскільки кожна людина, на думку Гайдеггера, перебуває у визначеній трансцендентній світовості, а значить, і у визначеному або артикульованому світі.

 

23