ГоловнаЗворотній зв'язок
Главная->Право->Содержание->Традиція як область культурних  очевидностей,

Європейське право як феномен духовно-практичного освоєння світу

Традиція як область культурних  очевидностей,

які передаються від покоління до покоління, здатна забезпечувати існування усталених форм інтерсуб’єктивної інтеграції, орієнтацію індивіда в просторі його “життєвого світу”. Традиція – це трансляція культурної визначеності “життєвого світу” – усталених порядків, правил поведінки, звичок, звичаїв тощо. Традиція формується не лише завдяки здатності до збереження того, що ми знаходимо у визначеності свого власного “життєвого досвіду”, а й вимагає узгодження та прийняття з боку окремого існування. Відтворення, сприйняття традиції відбувається завжди на рівні конкретної екзистенційно-фактичної ситуації. Традиція буде дієвою лише тоді, коли вона відповідає часу, конкретній екзистенційній ситуації, вона є постійним відтворення того, що вже пройшло випробування часом, все те, що має всі права на універсальну трансситуативну значимість, оскільки в традиції зберігається екзистенційний зміст, який є інтерсуб’єктивно конституюючою культурною визначеністю. Для європейського права прикладом такої традиційності є рецепція римського права. Як вказує сучасний дослідник історії європейського права Є.Аннерс, “вплив традицій римського права позначився не тільки в положеннях майнового права, але і в самих методах створення нових положень. Провідна роль правознавства з ХІІ до ХІХ століття у правовому житті континентальної Європи є плодом традицій видатних римських юристів. Це були Дигести, а саме відображений в Gorpus Juris Civilis і опрацьований результат римського правознавства, який став важливим джерелом середньовічного відродження римського права. Середньовічні правознавці вважали себе носіями традицій Юліана і Павла, Панініана та Ульпіана. Так чинили і їх послідовники аж до ХІХ століття”.39

Важко переоцінити значення римського права для подальшого розвитку європейського права. Це пояснюється тим, що “в майбутньому формування загальноєвропейського права як наслідку сучасної європейської інтеґрації римське право зіграє важливу роль основи прагнення до більшої правової однорідності. В такому випадку ми можемо новий випадок його вимушеного сприйняття, який нагадує той, коли римське право в трактуванні і обробці консиліаторів поширилось в Німеччині, Франції, Італії”.40

Отже, традиція фокусує в собі багатство соціального досвіду, вона виражає здатність людини до абстрактного, понятійного мислення і мовного спілкування, завдяки яким досягається можливість більш повного спілкування і концентрації досвіду, а також можливості включення в нього позитивних інновацій. Трансльований традицією зміст можна розглядати як цілісно-функціональну єдність нормативно-смислового та ціннісного рівня.

З певною долею умовності ми можемо говорити про традицію як культуру, тобто визначене культурне середовище, яке оточує особу. В такому розумінні традиційні форми культури – право, мораль, мистецтво є символами культури певного соціально-історичного ареалу. Таким чином культура як традиція є об’єктивною атмосферою, в якій проходить життя кожної людини, тому і право, і мораль є традицією внаслідок своєї приналежності до культури, а отже вони є специфічними символами цієї культури, які освоюються людиною в контексті інтерсуб’єктивного буття. Традиції, як носії загальних смислів, зберігаються і відтворюються в об’єктивних формах культури (право, мораль, мистецтво, наука), але проявляються через суб’єктивну включеність людини в них. Оскільки “жодна культурна робота не пропадає, поза як не зникає жодна сила в світобудові: даний нею поштовх відгукнеться у пізніші культурні періоди. Духовна робота великих умів минулого створила коло ідей, в якому ми живемо зараз. Наше завдання – докладати всіх зусиль до розвитку та удосконалення нашого права і нашої культури”.41

 

24