Висновки: - Європейське право як феномен духовно-практичного освоєння світу - Конспект лекций
ГоловнаЗворотній зв'язок

Європейське право як феномен духовно-практичного освоєння світу

Висновки:

Четвертий розділ дисертаційного дослідження “Духовно-практичного освоєння дійсності як константа основа європейського права” присвячений аналізу змісту базових понять дисертаційного дослідження. Аналізується поняття “духовно-практичне освоєння дійсності” як предмет історико-філософської рефлексії через розгляд класичної традиції як парадигмальних зразків філософствування та некласичних підходів до вирішення проблеми сутності духовно-практичного освоєння.

В розділі показано, що духовно-практичне освоєння дійсності розглядається в цій роботі з позицій оновленої раціональності, яка включає в себе проблему людини, компоненти життя. Отже, раціональність “життєвого” розуму і не синонімічна науковості, логічності. Раціональність наших днів розширює своє першопочаткове призначення і вже не асоціюється тільки з наукою, вона втягує в свою “орбіту” і сцієнтичні, і культурологічні, і практичні форми освоєння дійсності.

Онтологічний аспект духовно-практичного освоєння дійсності та його проявів – права, моралі – моделізується у генеральній опозиції іманентне – трансцендентне. Внаслідок цього право, як спосіб духовно-практичного освоєння дійсності, несе в собі цю опозицію і з точки зору своїх смислових акциденцій є ніби-то застиглим зліпком загальних законів і принципів формо- і смислоутворення. Право, як спосіб духовно-практичного освоєння дійсності, не тотожне саме собі, оскільки воно вказує на смисли і структури, які лежать поза ним, на всезагальні закони існування, одиничним вираженням яких воно є. Тому трансцендування є прагненням віднаходження загального онтичного зв’язку всього з усім, і насамперед розчинення людської екзистенції, яка переживає, в стані зняття суб’єктно-об’єктних відношень.

Феномен духовно-практичного освоєння розглядається через культуру та символ. Культура, а також право як елемент культури, в даному випадку розуміється як сукупність феноменологічних продуктів смислоутворення, які протистоять природі та несуть на собі “відбиток” рукотворності людини, тобто культура є системою ідеальних та опредмечених смислів людського буття.

До основних рис права як феномена духовно-практичного освоєння світу можна зарахувати таке:

1.     унікальність, оскільки право стосується кожної людини, воно служить засобом орієнтації людини в світі, засобом самореалізації та самовизначенням людської особистості. Осягнення та пізнання права відбувається через індивідуальне осмислення, переживання, вчинки;

2.     безпосередність – право передбачає пряме і безпосереднє включення людини у відношення “я” – “право як елемент світу”. Посередником між цими двома полюсами виступає “мій світ”, тільки мій, це – поєднання власного досвіду з універсальністю життєвого світу людства.

3.     конкретність – оскільки право має безпосереднє значення для окремої людини, для особистого буття, то це передбачає часово-просторово-індивідну локалізацію. Світоосвоєння відбувається через включеність людини в соціокультурний контекст. Людина, як істота по-дієва, здійснюється через ситуації.

Отже, право як феномен духовно-практичного освоєння дійсності – це спосіб буття людини у визначеному соціокультурному контексті, воно характеризується переплетенням свого власного досвіду із колективним досвідом, універсальність буття життєвого світу співвідноситься з особистим буттям, воно передбачає становлення людської особистості (як її трансцендентні, так і конкретні форми здійснення). Тому право поєднує в собі фактичність людського існування з трансцендентним виміром людського буття, який характеризується прагненням людини до ідеалів, постійне віднаходження смислу дозволяє їй вийти за межі свого безпосереднього існування. Двояка природа духовно-практичного освоєння дійсності прослідковується у всіх його феноменах – моралі, праві, філософії.

 

 

25