Запалення
ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНЕ МОДЕЛЮВАННЯ
Для відтворення запалення в експерименті можна використовувати будь-які флогогенні агенти, класифікацію яких подано вище - в частині, присвяченій етіології запального процесу.
Вибір органа чи тканини, в яких має бути відтворено запалення, а також виду тварин залежить від конкретної мети і завдань, що їх ставить перед собою дослідник.
Сьогодні найбільшого поширення, з огляду вивчення загальних закономірностей розвитку запального процесу, набули такі напрями досліджень:
 |
1 Вивчення кровообігу в осередку запалення
Такий підхід було започатковано Ю.Конгеймом (1867), який запропонував вивчати розлади кровообігу при запаленні та пов'язані з ними зміни на брижі жаби - об'єктові, дуже зручному для спостереження під світловим мікроскопом (дослід Конгейма).
У 1920-х роках подружжя Кларків застосувало іншу методику: на двох протилежних ділянках шкіри вуха кроля видаляли епідерміс і на його місце вставляли диски, зроблені зі слюди. Між дисками залишався тонкий шар тканини, тобто прозоре "віконце", в якому можна було безперервно спостерігати під мікроскопом кровообіг.
Пізніше Ґ.Сельє запропонував вивчати кровообіг у судинах защічних мішків хом'яка. Роздуваючи мішки повітрям, можна спостерігати рух крові в них за допомогою мікроскопа.
Сьогодні для вивчення змін кровообігу в динаміці розвитку запального процесу поряд зі звичайними світловими мікроскопами використовують досконалі мікрокінематографічні пристосування і комп'ютерну техніку.
Наведені вище методики дають змогу вивчати не тільки зміни мікроциркуляції у вогнищі запалення, а й процеси крайового стояння лейкоцитів та їх проходження крізь судинну стінку (початкові етапи еміграції).
2 Вивчення проникності кровоносних судин
З цією метою використовують функціональні й електронно-мікроскопічні методи.
В основу функціональних методів покладено безпосереднє прижиттєве спостереження під мікроскопом процесу переходу різних речовин або клітин через стінку мікросудин (капілярів, венул). Як тести в цих дослідженнях використовують проникнення різних барвників (синього Еванса, трипанового синього, метиленового синього та ін.); сполук, здатних до флюоресценції (флюорохромів); білків (зокрема альбумінів), зв'язаних з барвниками або значених флюорохромами. Спостереження за цим процесом здійснюють за допомогою світлової, люмінісцентної, ультрафіолетової, телевізійної мікроскопії та різних видів фото- і кінореєстрації.
Електронно-мікроскопічний метод дає можливість охарактеризувати стан ендотеліальних клітин, базальної мембрани, визначити наявність міжендотеліальних щілин, трансендотеліальних каналів і пор. Для оцінки судинної проникності при запаленні використовують електронно-щільні речовини-індикатори. До таких, зокрема, належать неорганічні мікрочастинки (колоїдне вугілля, колоїдні розчини металів - золота, срібла; гідроксид лантану та ін.), білки і поліпептиди (феритин, каталаза, пероксидаза хрону, міоглобін тощо), полісахариди (декстрани, гранули глікогену)
3 Вивчення ролі лейкоцитів у патогенезі запалення
Цей напрям досліджень бере свій початок від класичних дослідів І.Мечникова, який на прозорій личинці морської зірки - представникові безхребетних - відкрив явище фагоцитозу і надав йому провідного значення в патогенезі запалення. Поширивши здобуті результати на вищі організми, він започаткував порівняльно-патологічну, вона ж еволюційна, теорію запалення.
Використання сучасних методів дослідження дає змогу сьогодні вивчати на молекулярному рівні процеси адгезії лейкоцитів до ендотелію кровоносних судин, послідовність і механізми переходу різних видів білокрівців через судинну стінку, механізми хемотаксису, власне фагоцитозу, антибактеріальної дії продуктів лейкоцитів.
4 Пошук і дослідження біологічно активних речовин - медіаторів запалення
Основу цього напряму складають біохімічні методи, які дозволяють вивчати в запальних ексудатах сполуки, що відіграють значну роль у патогенезі запалення. Безумовно, пошук і вивчення механізмів дії біологічно активних речовин є сьогодні переднім краєм досліджень, присвячених запаленню. Свідченням цього може бути велика кількість відомих нині медіаторів запального процесу і спроби впливати на їхнє утворення та дію за допомогою різних фармакологічних засобів.